Чорні діри - ст. 9

Астрофізики дослідили, як надмасивні чорні діри (SMBH) живляться газовими хмарами, які досягають їх, переміщуючись на сотні тисяч світлових років з однієї галактики в іншу.

Фізики розробили модель, яка відображає дивовижну орбіту зірки навколо надмасивної чорної діри.

Вчені за допомогою Атакамського великого міліметрового/субміліметрового масиву (ALMA) зазирнули у серце пари галактик, відомих як UGC 4211, що перебувають у процесі злиття, і виявили дві чорні діри, які зростають пліч-о-пліч поблизу центру новоутворюваної галактики.

Чорні діри утворюють природні машини часу, які дають змогу подорожувати як у минуле, так і в майбутнє. Але не варто очікувати, що найближчим часом ви вирушите у гості до динозаврів.

Дослідження показує, що сучасні вимірювання чорних дір недостатні для того, щоб зрозуміти, в яких умовах у Всесвіті формуються невидимі гіганти.

Нове дослідження показує, що більша частина спостережуваних зіткнень бінарних чорних дір могла статися у зоряних скупченнях.

За допомогою Дуже великого телескопа (VLT) визначено, що незвичайне джерело видимого світла є найвіддаленішим прикладом чорної діри, яка поглинула зірку, ще й викидає її залишки у вигляді джетів.

Запропоновано спосіб спостереження за другою за близькістю до Землі надмасивною чорною дірою, що в 3 мільйони разів перевищує масу Сонця й розташована в карликовій галактиці Leo I.

Вченим можливо доведеться переосмислити спосіб утворення GRB після того, як дослідження показало, що ці колосальні позагалактичні сплески енергії іноді викликаються надмасивними зорями.

Відтоді як астрономи вперше виявили нейтрино надвисоких енергій, що приходять з випадкових напрямків у космосі, вони не могли зрозуміти, що їх породжує. Але нова гіпотеза передбачає малоймовірне джерело: злиття чорних дір.