Чорні діри - ст. 5

Дослідники виявили найвіддаленішу з відомих на сьогодні активну надмасивну чорну діру за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST). Галактика CEERS 1019 існувала приблизно через 570 мільйонів років після Великого вибуху, і її чорна діра менш масивна, ніж будь-яка інша, виявлена в ранньому Всесвіті.

Астрофізики, використовуючи великі радіотелескопи для спостереження за колекцією космічних годинників у нашій галактиці, виявили докази існування гравітаційних хвиль, що коливаються з періодами від кількох років до десятиліть.

Нове теоретичне дослідження показало, що Стівен Гокінг мав рацію щодо чорних дір, хоча й не повністю. Через випромінювання Гокінга чорні діри в кінцевому підсумку випаровуються, але горизонт подій не такий важливий, як вважалося раніше.

Запропоновано нові методи, уважно вивчаючи гравітаційні хвилі від злиття чорних дір, пошуку ознак невеликих відхилень від загальної теорії відносності, які могли б натякнути на присутність квантової гравітації.

Астрономи, використовуючи космічний телескоп "Габбл", отримали, за їхніми словами, найкращі докази присутності чорної діри рідкісного класу, яка може ховатися в серці найближчого до Землі кулястого зоряного скупчення, розташованого на відстані 6 000 світлових років.

Нове дослідження дає розуміння яскравих спалахів випромінювання, що виникають під час руйнування зірки надмасивною чорною дірою. Спалахи не обов′язково утворюються в безпосередній близькості до чорної діри, вони виникають унаслідок приливних ударів, що відбуваються, коли газ зі зруйнованої зірки вдаряється сам об себе, кружляючи навколо чорної діри.

Зорі, які живуть найближче до надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху, не мають зоряних компаньйонів, йдеться в новому дослідженні.

Науковці, які вивчають надмасивну чорну діру в центрі галактики M87, уперше розкрили походження потужного джета цього монстра й водночас отримали зображення джета та його джерела. Ба більше, спостереження показали, що кільце чорної діри набагато більше, ніж вважали вчені раніше.

Чорні діри проміжної маси, якщо вони існують, то найімовірніше пожирають заблудлі зорі як неохайні малюки — відкушуючи кілька шматочків, а потім розкидаючи залишки по галактиці.

Астрономи виявили кандидата на надмасивну чорну діру, що тікає від своєї рідної галактики та мчить крізь простір зі швидкістю понад 6 мільйонів кілометрів на годину протягом останніх 39 мільйонів років.