Чорні діри - ст. 4

Нове дослідження змінює уявлення астрофізиків про звички харчування надмасивних чорних дір та може пояснити, чому квазари так швидко спалахують і гаснуть.

Дослідження припускає існування кількох чорних дір у скупченні Гіади — найближчому розсіяному скупченні до нашої Сонячної системи, що зробило б їх найближчими до Землі з коли-небудь виявлених.

Міжнародна наукова група уперше виявила процеси перенесення магнітного поля в акреційному потоці чорної діри та утворення "MAD" - магнітно-затриманого диска в околицях чорної діри.

Астрономи провели ретельну криміналістичну експертизу зірки, яка надто близько підійшла до гігантської чорної діри, внаслідок чого була розірвана на шматки, а її нутрощі викинуто у космос.

Дослідники виявили найвіддаленішу з відомих на сьогодні активну надмасивну чорну діру за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST). Галактика CEERS 1019 існувала приблизно через 570 мільйонів років після Великого вибуху, і її чорна діра менш масивна, ніж будь-яка інша, виявлена в ранньому Всесвіті.

Астрофізики, використовуючи великі радіотелескопи для спостереження за колекцією космічних годинників у нашій галактиці, виявили докази існування гравітаційних хвиль, що коливаються з періодами від кількох років до десятиліть.

Нове теоретичне дослідження показало, що Стівен Гокінг мав рацію щодо чорних дір, хоча й не повністю. Через випромінювання Гокінга чорні діри в кінцевому підсумку випаровуються, але горизонт подій не такий важливий, як вважалося раніше.

Запропоновано нові методи, уважно вивчаючи гравітаційні хвилі від злиття чорних дір, пошуку ознак невеликих відхилень від загальної теорії відносності, які могли б натякнути на присутність квантової гравітації.

Астрономи, використовуючи космічний телескоп "Габбл", отримали, за їхніми словами, найкращі докази присутності чорної діри рідкісного класу, яка може ховатися в серці найближчого до Землі кулястого зоряного скупчення, розташованого на відстані 6 000 світлових років.

Нове дослідження дає розуміння яскравих спалахів випромінювання, що виникають під час руйнування зірки надмасивною чорною дірою. Спалахи не обов′язково утворюються в безпосередній близькості до чорної діри, вони виникають унаслідок приливних ударів, що відбуваються, коли газ зі зруйнованої зірки вдаряється сам об себе, кружляючи навколо чорної діри.