Чорні діри - ст. 17

Давним-давно, у двох галактиках, розташованих приблизно за 900 мільйонів світлових років від нас, дві чорні діри поглинули своїх супутників-нейтронних зірок, викликавши гравітаційні хвилі, які остаточно досягли Землі у січні 2020 року.

Дослідження пропонує пояснення, що первісні чорні діри могли утворитися у результату колапсу ореолу темної матерії та перерости у SMBH за достатньо короткий час.

За допомогою Атакамського великого міліметрового/субміліметрового масиву (ALMA) дослідники виявили титанічний галактичний вітер, керований надмасивною чорною дірою 13,1 мільярда років тому.

У новому дослідженні виявлено несподіваний вплив надмасивних чорних дір, що знаходяться в центрах галактик, на галактики-супутники.

Надмасивні чорні діри (SMBH) займають центри галактик, маючи маси від одного мільйона до 10 мільярдів сонячних мас. Деякі SMBH перебувають у фазі яскравості, яка називається активним галактичним ядром (AGN). Зрештою AGN вигорають, оскільки існує обмеження максимальної маси для SMBH; вчені вже давно розмірковували, коли це відбувається.

Група дослідників з Міжнародного центру релятивістської астрофізики знайшла можливі докази того, що Стрілець A* не є масивною чорною дірою, а натомість є масою темної матерії.

Проведено дослідження, яке демонструє наявність акреційних станів у надмасивних чорних дір із властивостями, дуже подібними до тих, які є у чорних дір зоряної маси.

Фізики-теоретики проаналізували дані, отримані від чорної діри M87* в рамках колаборації EHT, для перевірки загальної теорії відносності Ейнштейна. Згідно з результатами перевірки, розмір тіні від M87* чудово узгоджується з чорною дірою в загальній теорії відносності, але встановлює обмеження на властивості чорних дір в інших теоріях.

Можуть існувати реальні способи створення космічних мостів, передбачених загальною теорією відносності.

Астрофізики розробили новий метод визначення місцеперебування надзвичайно рідкісних позагалактичних об′єктів — “квазарів зі змінюваним виглядом”.