Чорні діри - ст. 19

Голографічний принцип. Згідно з новими дослідженнями, чорні діри можуть бути як голограми, в яких вся інформація для створення тривимірного зображення кодується в двовимірній поверхні.

Спостереження Стратосферної обсерваторії інфрачервоної астрономії (SOFIA) вказують на те, що магнітне поле біля ядра нашої галактики досить потужне, щоб контролювати матеріал, що рухається навколо чорної діри, навіть за наявності величезних гравітаційних сил чорної діри.

Нове дослідження показує, що під тиском деякі надмасивні чорні діри насправді благоденствують.

Астрономи, використовуючи Атакамський великий міліметровий/субміліметровий масив (ALMA), виявили квазіперіодичні мерехтіння у міліметрових хвилях, що надходять від центру Чумацького Шляху, Стрільця (Sgr) A*. Команда вчених інтерпретувала ці мерехтіння як такі, що викликані обертанням радіо-джерела навколо надмасивної чорної діри з радіусом орбіти меншим, ніж у Меркурія.

Злиття між чорними дірами та нейтронними зірками у щільних зоряних скупченнях зовсім не схожі на ті, що відбуваються в ізольованих регіонах, де зірок мало. Пов′язані з ними особливості могли б мати вирішальне значення для вивчення гравітаційних хвиль та їх джерел.

Астрономи виявили чорну діру, яка знаходиться всього за 1000 світлових років від Землі. Чорна діра ближче до нашої Сонячної системи, ніж будь-яка інша знайдена на сьогоднішні, і є частиною потрійної системи, яку можна побачити неозброєним оком.

Космічний телескоп, знаходячись на далекій від Землі орбіті, зміг побачити передбачене проходження однієї чорної діри через акреційний диск іншої, гігантської чорної діри.

Астрономи, можливо, виявили нову історію виживання: зірка, маючи гігантську чорну діру на своєму хвості, жила, щоб розповісти свою оповідь через окрики рентгенівських променів.

Дослідники гравітаційних хвиль за допомогою детекторів LIGO/Virgo виявили дивовижний сигнал, не схожий на жоден з тих, що вони бачили раніше: GW190412 – перше спостереження злиття бінарної чорної діри, де дві чорні діри мають відмінну масу, приблизно у 8 та 30 разів більшу, ніж маса нашого Сонця.

Спостереження, очолювані Інститутом фізики позаземної фізики ім. Макса Планка, вперше показали, що зірка, яка обертається навколо надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху, рухається так, як передбачила загальна теорія відносності Ейнштейна. Її орбіта має форму розетки, а не еліпса, як передбачено теорією тяжіння Ньютона.