Космос - ст. 109

Стародавнє кратерне озеро на південному нагір’ї Марсу, схоже що, підживлювалося льодовиковим стоком, і це підкріплює думку про те, що Червона планета мала холодне і крижане минуле.

У недалекому минулому космічні місії, присвячені вивченню астрофізичних сигналів у високоенергійному спектрі, виявили ряд загадкових надмірностей, не передбачених теоретичними моделями. Для того, щоб знайти пояснення цим аномаліям, було запропоновано багато рішень. Найбільш захоплююча гіпотеза посилається на причетність невловимої темної матерії — таємничої форми матерії, якої в чотири рази більше, ніж баріонної матерії, і яку на теперішній час вчені виявили лише за гравітаційними ефектами.

На цій концепції художника - планета з масою Юпітера, яка обертається навколо сусідньої зірки Епсілон Ерідана.

За допомогою гравітаційного лінзування виявлено одну з чорних дір “проміжної маси”, з яких можуть утворюватися надмасивні чорні діри у центрах галактик.

Відкрито нові й незвичайні галактичні сусіди, на які попередні дослідження не звертали уваги. Результати дозволяють припустити, що приблизно 1 відсоток скупчень галактик виглядає нетипово і можуть бути легко помилково ідентифіковані як одиночні яскраві галактики.

Вважалося, що близькоземний об’єкт представляє невеликий ризик зіткнення із Землею у 2068 році, але тепер радіолокаційні спостереження це виключили.

Похований під 20 кілометрами льоду, підземний океан Енцелада — одного зі супутників Сатурна, — здається, збовтується течіями, подібними до течій на Землі. Теорія, яка ґрунтується на формі крижаної оболонки Енцелада, оскаржує сучасне мислення про те, що глобальний океан супутника є однорідним, крім певного вертикального змішування, обумовленого теплом його ядра.

Найперші моменти Всесвіту можна реконструювати математично, хоча їх неможливо спостерігати безпосередньо.

Дослідження показало, що раніше не виявлена баріонна матерія заповнює космос між галактиками; гравітація, яку зазнають галактики, сумісна із ЗТВ.

Дані зі супутника картографування зірок Gaia виявили дражливі докази того, що найближче до Сонця зоряне скупчення порушується гравітаційним впливом масивної, але невидимої структури в нашій галактиці.