Космос - ст. 108

Міжпланетний порушник не наблизиться до Землі ближче, ніж на 2 мільйони кілометрів, але для астрономів він надасть цінну наукову можливість.

Ця незвичайна лінзоподібна галактика, проміжної форми між спіральними та еліптичними галактиками, втратила майже весь газ та пил зі своїх фірмових спіральних рукавів, які колись оберталися навколо її центру.

Незначна сегрегація мас (розділення зірок за масою) в кулястих скупченнях всередині галактик може бути ознакою того, що в центрі цих скупчень знаходиться чорна діра середньої маси.

На орбіті зірки-червоного карлика за 41 світловий рік від нас знаходиться скеляста, земного розміру екзопланета під назвою GJ 1132 b. У дечому GJ 1132 b має інтригуючі паралелі із Землею, але в іншому -- дуже відрізняється. Однією з відмінностей є те, що в задимленій, туманній атмосфері міститься токсична суміш водню, метану та ціаністого водню. Вчені, за допомогою космічного телескопа "Хаббл", виявили докази, що це не початкова атмосфера планети, і що перша з них була відірвана інтенсивним випромінюванням

Астрономи, використовуючи рентгенівську обсерваторію Чандра, виявили свідчення існування надзвичайно довгого струменя (джета) частинок, що йде з надмасивної чорної діри в ранньому Всесвіті.

Червоточини відіграють ключову роль у багатьох науково-фантастичних фільмах -- часто у якості найкоротшого шляху між двома віддаленими точками в космосі. Однак у фізиці ці тунелі в просторі-часі залишались суто гіпотетичними. Зараз вчені представили нову теоретичну модель, завдяки якій мікроскопічні червоточини здаються менш надуманими, ніж у попередніх теоріях.

Визначення того, наскільки швидко Всесвіт розширюється, є ключовим для розуміння нашої космічної долі, але з більш точними даними виникла загадка: оцінки, засновані на вимірах у нашому локальному Всесвіті, не узгоджуються з екстраполяціями з епохи незабаром після Великого Вибуху 13,8 мільярдів років тому.

Астрономи виявили нові натяки на гігантську, пекуче-гарячу планету, яка обертається навколо Веги — однієї з найяскравіших зірок на нічному небі.

За допомогою Дуже великого телескопа (VLT) Європейської південної обсерваторії (ESO) астрономи виявили та детально вивчили найвіддаленіше з відомих на сьогодні джерело радіовипромінювання. Джерелом є "радіоголосний" квазар -- яскравий об′єкт із потужними струменями, що випромінюють на довжинах радіохвиль, -- який настільки далекий, що його світлу потрібно було 13 мільярдів років, щоб досягти нас.

Серед величезних хмар зореутворюючих регіонів, як цей, знаходяться потенційні підказки про формування нашої власної Сонячної системи.