Космос - ст. 104

Похований під 20 кілометрами льоду, підземний океан Енцелада — одного зі супутників Сатурна, — здається, збовтується течіями, подібними до течій на Землі. Теорія, яка ґрунтується на формі крижаної оболонки Енцелада, оскаржує сучасне мислення про те, що глобальний океан супутника є однорідним, крім певного вертикального змішування, обумовленого теплом його ядра.

Найперші моменти Всесвіту можна реконструювати математично, хоча їх неможливо спостерігати безпосередньо.

Дослідження показало, що раніше не виявлена баріонна матерія заповнює космос між галактиками; гравітація, яку зазнають галактики, сумісна із ЗТВ.

Дані зі супутника картографування зірок Gaia виявили дражливі докази того, що найближче до Сонця зоряне скупчення порушується гравітаційним впливом масивної, але невидимої структури в нашій галактиці.

Колаборація "Телескоп горизонту подій" (EHT), яка отримала перше в історії зображення чорної діри, сьогодні відкрила новий погляд на масивний об′єкт у центрі галактики Мессьє 87 (M87): як він виглядає в поляризованому світлі. Це вперше, коли астрономам вдалося виміряти поляризацію, сигнатуру магнітних полів, настільки близько до краю чорної діри.

Понад 11 000 років тому масивна, надгігантська зірка підійшла до кінця свого життя. Ядро зірки колапсувало, утворивши неймовірно щільну кулю з нейтронів, а її зовнішня частина вибухнула величезним викидом енергії, яку астрономи називають надновою.

Космічний телескоп зробив фото своєрідної спіральної галактики NGC 7678, також відомої як Arp 28.

Вважається, що значна частина вуглецю у космосі існує у формі великих молекул, які називаються поліциклічними ароматичними вуглеводнями (ПАВ). Починаючи з 1980-х років з′явилися непрямі дані, які свідчать про поширеність цих молекул в космосі, але безпосередньо вони не спостерігалися.

Міжнародна команда астрономів картографувала шматок космічної павутини, вперше без використання яскравих квазарів.

Космічний телескоп "Хаббл" надає астрономам уявлення про зміни в обширній та турбулентній атмосфері Сатурна, у міру літнього переходу північної півкулі до осені, як показано в цій серії зображень, зроблених у 2018, 2019 і 2020 роках (зліва направо).