Наука та техніка - ст. 64

Нова модель пояснює нинішню щільність темної матерії, припускаючи, що у ранньому Всесвіті звичайна матерія перетворювалася на темну матерію та спочатку зростала експоненційно, сповільнюючись у міру розширення Всесвіту.

Протягом останніх шести років обсерваторії гравітаційних хвиль виявляли злиття чорних дір, чим підтверджували головне передбачення теорії гравітації Альберта Ейнштейна. Але є проблема — багато з цих чорних дір несподівано великі.

Астрономи, які досліджують довколишній Всесвіт за допомогою Атакамського великого міліметрового/субміліметрового масиву (ALMA), щойно завершили найбільше дослідження у високій роздільній здатності зореутворювального палива, яке коли-небудь проводилося у галактичних кластерах. Але що важливіше, вони вирішили давню загадку астрофізики: що вбиває галактики?

N44 — це комплексна туманність, наповнена водневим газом, що світиться, темними смугами пилу, масивними зорями та безліччю популяцій зірок різного віку. Однак, однією з її найбільш відмінних рис є темна зоряна щілина, яка називається "супербульбашкою", видима у верхній центральній області на цьому зображенні від космічного телескопа Хаббла.

Коли астрономи спостерігають супервітри, що рухаються з надзвичайно високою швидкістю від суперзоряних кластерів або «спалахів зореутворення», вони припускали, що ці вітри викликані надновими, тобто вибухами зірок.

Коли зіштовхуються дві галактики, надмасивні чорні діри в їх ядрах виробляють руйнівний гравітаційний «удар», схожий на віддачу від дробовика. У новому дослідженні припускається, що цей удар може бути настільки потужним, що вибиває мільйони зірок на хиткі орбіти.

Група фізиків виявила, як молекули ДНК самоорганізуються у клейкі клаптики між частинками у відповідь на інструкції зі складання.

Як ми розуміємо значення нових наукових результатів, пов’язаних із пошуком життя? Коли ми зможемо сказати: «Так, позаземне життя знайдено?»

Отримано результати дослідження дивного сигналу, підхопленого минулого року проєктом Breakthrough Listen. Виявилося, що це земне втручання від людських технологій, а не сигнал із системи Проксима Центавра.

Шляхом моделювання еволюції протопланетного диска вчені визначили, чому склад кам′янистих планет та метеоритів нашої Сонячної системи не корелює зі складом Сонця.