Космос

Згідно з новим дослідженням, планети насправді можуть утворюватися легше навколо подвійних зірок, ніж навколо одинарних, таких як наше Сонце.

Об’єкт, виявлений рентгенівською обсерваторією «Чандра» й прозваний «рентгенівською крапкою», може допомогти розгадати справжню природу загадкового класу джерел, «маленьких червоних крапок», виявлених астрономами в ранньому Всесвіті.

Впізнаване розлоге гало, а також тьмяний зоряний потік Мессьє 104, яку називають галактикою «Сомбреро», захоплені у найдрібніших деталях «Камерою темної енергії», що встановлена на телескопі в Чилі.

У зразку породи, яку проаналізував ровер NASA «К′юріосіті», виявлено найрізноманітніший набір органічних молекул, який коли-небудь знаходили на Марсі. З 21 вуглецевої молекули, ідентифікованої у зразку, сім були виявлені на Червоній планеті вперше.

Спостерігаючи за скупченнями галактик, віддаленими одне від одного на сотні мільйонів світлових років, астрофізики з’ясували, що закони гравітації, сформульовані Ньютоном та Ейнштейном, залишаються чинними, що практично не залишає сумнівів у існуванні невидимої темної матерії.

Вчені встановили, що потужність джетів у Cygnus X-1 (Лебідь X-1) — подвійній системі, що складається з першої підтвердженої чорної діри та надгігантської зорі — дорівнює потужності 10 тисяч Сонць.

За допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба астрономи визначили, чи утворився надмасивний об′єкт 29 Cygni b в процесі «від меншого до більшого», чи з процесу фрагментації.

Міжнародна група астрономів провела одне з найточніших на сьогодні вимірювань швидкості розширення локального Всесвіту. Новий аналіз підтверджує наявність «напруженості Габбла», що може вказувати на фізичні явища, які виходять за межі сучасних моделей.

Космонавти, які здійснили подорож до Місяця вперше за понад півстоліття, повернулися на Землю після рекордної місії на борту випробувального польоту NASA «Artemis II».

У центрі галактики Маркарян 501 (Mrk 501), судячи з усього, знаходиться не одна надмасивна чорна діра, а дві. Результати радіоастрономічних спостережень, проведені протягом кількох років, вказують на те, що вони можуть злитися всього через 100 років.