Космос - ст. 5

Вчені були приголомшені коли камінь, по якому проїхав марсохід К′юріосіті, розколовся та відкрив те, чого ніколи раніше не бачили на Червоній планеті: жовті кристали сірки.

Астрономи відкрили планету, яка має найбільш витягнуту орбіту серед знайдених транзитних планет. Також вона рухається по орбіті у напрямку, зворотному напрямку обертання зорі навколо своєї осі, що дає змогу зрозуміти, як формуються, стабілізуються та еволюціонують масивні газові планети, відомі як гарячі юпітери.

У нашій галактиці виявлено 21 досить рідкісну бінарну систему, які складаються з нейтронних і схожих на Сонце зірок. Вчені досі не мають повної моделі того, як формуються такі системи.

Багаторічні спостереження космічного телескопа "Габбл" за карликовою галактикою Дракон допомогли визначити розподіл в ній темної матерії. Цей розподіл, як виявилося, відповідає моделям, а не попереднім телескопічним спостереженням.

Швидкорухомі зорі у зоряному скупченні Омега Центавра надають переконливі докази наявності у ньому центральної чорної діри. Маючи щонайменше 8 200 сонячних мас, вона є найкращим кандидатом для класу чорних дір, в існування якого астрономи давно вірили: чорні діри середньої маси, що утворилися на ранніх стадіях еволюції галактик.

На цьому новому знімку від космічного телескопа Джеймса Вебба зображено гравітаційне лінзування квазара, відомого як RX J1131-1231, розташованого приблизно за шість мільярдів світлових років від Землі у сузір′ї Кратера.

На новому зображенні від космічного телескопа "Джеймс Вебб" космос ніби оживає від блискучого вибуху піротехніки.

Дослідження дуже червоних об′єктів, раніше виявлених у ранньому Всесвіті за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST), вказує на необхідність перегляду традиційних уявлень про походження й еволюцію галактик та їхніх надмасивних чорних дір.

За допомогою космічного телескопа "Габбл" астрономи виявили, що еліптична галактика Мессьє 105 має активне галактичне ядро та все ще утворює зорі.

Нові дані, отримані зондом "Юнона", дають повніше уявлення про те, наскільки поширені лавові озера на супутнику Юпітера Іо, і вперше дають уявлення про вулканічні процеси, що там відбуваються.