Сонячна система

Далі за поясом Койпера може існувати прогалина, після якої — ще одне кільце із залишків утворення Сонячної системи.

Дослідники розробили нову модель, яка пояснює формування планет-гігантів, таких як Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Модель дає глибше розуміння процесів формування планет і може розширити розуміння нами планетних систем.

У новому дослідженні астрофізики підрахували ймовірність того, що кілька мільйонів років тому наша планета піддалася впливу холодних, суворих міжзоряних хмар — явища, яке раніше не розглядалося в геологічних кліматичних моделях.

Наша Сонячна система та все, що в ній знаходиться, включаючи Землю, виглядатиме зовсім інакше, коли помре Сонце. Але чи буде планета, яку ми називаємо своєю домівкою, "поглинута" нашою зорею при її смерті, чи зуміє Земля вирватися з її пазурів, покаже лише час.

Нові спостереження космічного апарату НАСА "Нові горизонти" натякають на те, що пояс Койпера — величезна, далека зовнішня зона нашої Сонячної системи, населена сотнями тисяч крижаних, кам′янистих будівельних блоків планет, — може простягатися набагато далі, ніж вважалося.

Вчені знайшли докази гідротермальної, або метаморфічної, активності на крижаних карликових планетах Ерида (Еріс) та Макемаке, розташованих у Поясі Койпера.

Ті спостереження, які надихають на пошуки дев′ятої планети, натомість можуть бути свідченням дії у Сонячній системі модифікованого закону гравітації, спочатку розробленого для розуміння обертання галактик.

Філамент, в якому зародилася наша Сонячна система, міг допомогти їй пережити удар від вибуху наднової, що стався неподалік.

Нові астрономічні вимірювання в інфрачервоному діапазоні привели до ідентифікації раніше невідомого класу астероїдів.

Вчені виявили нову кільцеву систему навколо карликової планети на краю Сонячної системи. Кільцева система обертається набагато далі від батьківського тіла, ніж це характерно для інших кільцевих систем, що ставить під сумнів поточні теорії про їх формування.