Сонячна система - ст. 4

Астрономи підрахували, у Хмарі Оорта може бути більше об′єктів-відвідувачів, ніж об′єктів, що належать до нашої Сонячній системі.

Регіон активного зореутворення у сузір′ї Змієносця надає астрономам нове уявлення про умови, в яких народилася наша Сонячна система.

Дослідники розробили нову методику для дослідження динаміки ранньої Сонячної системи шляхом аналізу магнетитів у метеоритах з використанням хвильової природи електронів.

Дев′ята планета - також відома як Планета Х — це масивний гіпотетичний об′єкт на еліптичній орбіті далеко за межами Плутона, приблизно на такій відстані, що йому знадобиться від 10 000 до 20 000 земних років для того, щоб здійснити одну подорож навколо Сонця.

Нове дослідження оспорює панівну гіпотезу щодо причини того, чому Меркурій має велике ядро у порівнянні зі своєю мантією (шар між ядром планети та корою).

Вперше була картографована межа геліосфери, що надає вченим краще розуміння того, як взаємодіють сонячний та міжзоряний вітри.

Команді астрономів з Лейдена вдалося обчислити перші 100 мільйонів років історії хмари Оорта у всій її повноті. До цього часу вивчались лише окремі частини історії цієї хмари, яка налічує приблизно 100 мільярдів кометоподібних об’єктів та утворює величезну оболонку на краю нашої Сонячної системи.

Астрономи давно замислювались, чи конфігурація планет у нашій Сонячній системі є типовою у Всесвіті. Нові результати найдовшого дослідження екзопланет допомагають відповісти на це питання.

Астероїди можуть становити загрозу для життя на Землі, але також є цінним джерелом ресурсів для видобутку палива або води у допомозі освоєнню глибокого космосу. Позбавлені геологічних та атмосферних процесів, ці космічні породи забезпечують можливість зазирнути в еволюцію Сонячної системи. Але щоб по-справжньому зрозуміти їх секрети, науковці повинні знати, що в них всередині.

Місія NASA «Сонячний зонд Паркер» надала вченим перший повний огляд орбітального пилового кільця Венери — колекції мікроскопічних частинок пилу, яка циркулює навколо Сонця вздовж орбіти Венери. Хоча попередні місії вже проводили деякі спостереження за орбітальним пиловим кільцем Венери, зображення Сонячного зонда Паркер першими показують планетне кільце пилу уздовж майже всієї 360-градусної протяжності навколо Сонця.