Сонячна система

Нове дослідження припускає, що «відбитки» всередині Сонця можуть пролити світло на те, чи поглинуло воно колись якусь планету.

Об′єднавши можливості двох космічних телескопів вчені дослідили деякі з найвіддаленіших об’єктів нашої Сонячної системи, які дають найкраще уявлення про ранню стадію формування планет.

Виявлено ознаки наявності тонкої атмосфери навколо невеликого небесного тіла у зовнішній частині Сонячної системи. Цей об’єкт настільки малий, що, за логікою, не мав би мати стійкої атмосфери, що викликає питання про те, коли та як вона утворилася.

Спостереження за формуванням двох планет в диску навколо молодої зорі під назвою WISPIT 2, а також унікальна структура диска, свідчать про те, що система може нагадувати молоду Сонячну систему.

Раннє зростання газового гіганта сформувало кільця, які створили примітивні метеорити та визначили архітектуру внутрішньої Сонячної системи.

На краю нашої Сонячної системи дослідники відкрили кандидата на транснептуновий об′єкт (ТНО) з надзвичайно екстремальною орбітою, названий 2017 OF201.

Аналіз матеріалу, доставленого з астероїда Бенну, виявив низку органічних речовин, які є основою для біомолекул. Крім того, мінерали у зразку вказують на те, що протопланета, з якої походить Бенну, колись мала рідку, солону воду.

Далі за поясом Койпера може існувати прогалина, після якої — ще одне кільце із залишків утворення Сонячної системи.

Дослідники розробили нову модель, яка пояснює формування планет-гігантів, таких як Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Модель дає глибше розуміння процесів формування планет і може розширити розуміння нами планетних систем.

У новому дослідженні астрофізики підрахували ймовірність того, що кілька мільйонів років тому наша планета піддалася впливу холодних, суворих міжзоряних хмар — явища, яке раніше не розглядалося в геологічних кліматичних моделях.