Космос - ст. 45

Астрономи оголосили про виявлення не дуже далекої екзопланети, яка знаходиться в жилій зоні своєї зірки та, як вони вважають, повністю вкрита океаном.

На новому чіткому зображенні Юпітера, отриманому космічним телескопом Джеймса Вебба (JWST), проступають дивовижні деталі найбільшої планети Сонячної системи.

Використовуючи можливості 8,1-метрового телескопа Джеміні-Південь, астрономи отримали найчіткіше зображення зірки R136a1, наймасивнішої з відомих зірок у Всесвіті. Дослідження кидає виклик нашому розумінню наймасивніших зірок і передбачає, що вони можуть бути не такими масивними, як вважалося раніше.

Вчені переобробили зображення чорної діри в центрі галактики M87, щоб показати фотони біля горизонту подій, звідки вони все ще можуть вирватися, але змушені кілька разів огинати чорну діру.

Чорна діра зазвичай є тим місцем, де інформація зникає, але вчені, можливо, знайшли трюк, щоб використати її останні миті, щоб розповісти нам про історію Всесвіту.

Група вчених запропонувала новітній метод пошуку нових частинок, які на даний час не входять до стандартної моделі фізики частинок.

Цей небесний хмарний пейзаж, отриманий за допомогою космічного телескопа NASA/ESA Хаббл, відображає барвисту область у туманності Оріона, що оточує об′єкт Гербіга-Аро HH 505.

Навколо однієї яскравої, але недовговічної зірки А-типу астрономи відкрили важкий для виявлення газовий гігант прямо на краю гарячої нептуніанської пустелі, в якій випромінювання зірки може позбавити газу будь-яку гігантську планету.

Завдяки останнім даним, отриманим від місії ЄКА “Gaia”, астрономи найточніше визначили минуле Сонця та те, як наше світило розвиватиметься у майбутньому: коли стане найгарячішим, охолоне, збільшиться та досягне кінця свого життя.

Спостереження “Хаббла” дають ключ до розгадки того, як червоні зорі втрачають масу на пізніх етапах свого життя, коли їх печі ядерного синтезу перегорають, перш ніж вони вибухнуть як наднові.