Наука та техніка - ст. 40

У палких верхніх шарах атмосфери Сонця група вчених виявила нові підказки, які можуть допомогти передбачати, коли та де можуть статися наступні спалахи на Сонці.

Фізики розробили модель, яка відображає дивовижну орбіту зірки навколо надмасивної чорної діри.

Астрономи виявили, що "крила" туманності Метелик сформувалися не таким чином, як інші подібні туманності.

Дослідники вперше підтвердили наявність екзопланети - планети, що обертається навколо іншої зірки, - за допомогою космічного телескопа "Джеймс Вебб". Планета, офіційно класифікована як LHS 475 b, майже точно такого ж розміру, як наша власна - її діаметр становить 99% від діаметра Землі.

Астрономи, які вивчають архівні спостереження потужних вибухів, так званих коротких сплесків гамма-променів (GRB), виявили світлові ознаки, які вказують на короткочасне існування надважкої нейтронної зірки незадовго до її колапсу в чорну діру.

Нові дані, отримані космічним телескопом Джеймса Вебба (JWST), показали, що структури галактик у ранньому Всесвіті були набагато більш різноманітними й зрілими, ніж було відомо раніше.

Вчені за допомогою Атакамського великого міліметрового/субміліметрового масиву (ALMA) зазирнули у серце пари галактик, відомих як UGC 4211, що перебувають у процесі злиття, і виявили дві чорні діри, які зростають пліч-о-пліч поблизу центру новоутворюваної галактики.

Нові зображення, отримані за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST), вперше показують галактики із зоряними перемичками — подовженими лініями зірок, які простягаються від центрів галактик до їхніх зовнішніх дисків, у той час, коли вік Всесвіту становив лише 25% від його нинішнього. Виявлення так званих галактик з перемичками, схожих на наш Чумацький Шлях, на такому ранньому етапі розвитку Всесвіту вимагатиме від астрофізиків уточнення їхніх теорій еволюції галактик.

Чорні діри утворюють природні машини часу, які дають змогу подорожувати як у минуле, так і в майбутнє. Але не варто очікувати, що найближчим часом ви вирушите у гості до динозаврів.

У гігантських скупченнях, що складаються із сотень або тисяч галактик, серед галактик блукають незліченні зорі, ніби загублені душі, випромінюючи примарний серпанок світла. Ці зорі не прив′язані гравітаційно до жодної галактики в скупченні.