Наука та техніка - ст. 41

Нове дослідження показує, що більша частина спостережуваних зіткнень бінарних чорних дір могла статися у зоряних скупченнях.

Коли зонд "Нові горизонти" досяг зовнішньої темряви Сонячної системи, за Плутоном, його прилади зафіксували щось дивне.

Космічний телескоп Габбла зробив зображення об′єкта, який є відкритим зоряним скупченням та водночас емісійною туманністю, і в якому ще не зовсім припинилося зореутворення.

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) дозволив дослідити внутрішньокластерне світло з безпрецедентним рівнем деталізації та отримати підказки про формування галактичних скупчень.

Завдяки об′єднанню зображень культових Стовпів Творіння, отриманих за допомогою двох камер на борту космічного телескопа Джеймса Вебба - ближньо-інфрачервоної NIRCam і середньо-інфрачервоної MIRI, - цей зореутворювальний регіон засяяв новими деталями.

За допомогою Дуже великого телескопа (VLT) визначено, що незвичайне джерело видимого світла є найвіддаленішим прикладом чорної діри, яка поглинула зірку, ще й викидає її залишки у вигляді джетів.

Запропоновано спосіб спостереження за другою за близькістю до Землі надмасивною чорною дірою, що в 3 мільйони разів перевищує масу Сонця й розташована в карликовій галактиці Leo I.

На цьому знімку, зробленому космічним телескопом Габбла, привертає увагу злиття галактик Arp-Madore 417-391.

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) "забив ще один гол": отримав детальний молекулярний та хімічний портрет неба над далеким світом.

Нове дослідження показало справжню форму розрідженої хмари зірок, що оточує диск нашої галактики. Десятиліттями астрономи вважали, що ця хмара зірок, звана зоряним гало (або ореолом), має сферичну форму, як пляжний м′яч. Тепер нова модель, заснована на сучасних спостереженнях, показує, що зоряне гало має довгасту форму й нахил, наче м′яч для американського футболу, який щойно вдарили ногою.