Наука та техніка - ст. 41

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) дозволив дослідити внутрішньокластерне світло з безпрецедентним рівнем деталізації та отримати підказки про формування галактичних скупчень.

Завдяки об′єднанню зображень культових Стовпів Творіння, отриманих за допомогою двох камер на борту космічного телескопа Джеймса Вебба - ближньо-інфрачервоної NIRCam і середньо-інфрачервоної MIRI, - цей зореутворювальний регіон засяяв новими деталями.

За допомогою Дуже великого телескопа (VLT) визначено, що незвичайне джерело видимого світла є найвіддаленішим прикладом чорної діри, яка поглинула зірку, ще й викидає її залишки у вигляді джетів.

Запропоновано спосіб спостереження за другою за близькістю до Землі надмасивною чорною дірою, що в 3 мільйони разів перевищує масу Сонця й розташована в карликовій галактиці Leo I.

На цьому знімку, зробленому космічним телескопом Габбла, привертає увагу злиття галактик Arp-Madore 417-391.

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) "забив ще один гол": отримав детальний молекулярний та хімічний портрет неба над далеким світом.

Нове дослідження показало справжню форму розрідженої хмари зірок, що оточує диск нашої галактики. Десятиліттями астрономи вважали, що ця хмара зірок, звана зоряним гало (або ореолом), має сферичну форму, як пляжний м′яч. Тепер нова модель, заснована на сучасних спостереженнях, показує, що зоряне гало має довгасту форму й нахил, наче м′яч для американського футболу, який щойно вдарили ногою.

Дані JWST вказують, що ранні галактики утворювали зорі з разючою швидкістю по всій своїй протяжності, і що найраніші галактики могли бути винуватцями космічної реіонізації.

Космічний телескоп "Джеймс Вебб" показав приховані раніше особливості протозірки в темній хмарі L1527, надаючи уявлення про зародження нової зірки.

Шляхом великих модельних розрахунків фізики дійшли загальних висновків про внутрішню структуру нейтронних зірок, де матерія досягає величезної щільності: залежно від маси ці зорі можуть мати ядро або дуже жорстке, або дуже м′яке.