Наука та техніка - ст. 41

Ця разюча пара на знімку — еліптична галактика NGC 541 і незвичайна зореутворювальна неправильна карликова галактика, відома як Об′єкт Мінковського (блакитний об′єкт ліворуч знизу від NGC 541).

Майже половина зірок розміром із Сонце — бінари. Згідно з новим дослідженням, планетарні системи навколо бінарних зірок можуть відрізнятися від планет навколо одинарних зірок, що вказує на нові цілі у пошуку позаземних форм життя.

Нове дослідження розкрило високу швидкість обертання газу в карликовій галактиці, що узгоджується з раніше розвінчаною альтернативною теорією гравітації, відомою як Мілгромівська динаміка (MOND).

На Місяці може бути набагато більше води, ніж вважалося раніше, залишеної внаслідок бурхливої вулканічної активності.

На цьому недавно ревізованому знімку компактної групи галактик Хіксона 31 (HCG 31) від космічного телескопа "Хаббл" зображені потоки зореутворення при взаємодії чотирьох карликових галактик.

Протягом перших мільярдів років існування Всесвіту вітри, що дмуть від надмасивних чорних дір у центрах галактик, були набагато частішими та потужнішими, ніж ті, що спостерігаються в сучасних галактиках, приблизно через 13 мільярдів років. Ті вітри були настільки потужними, що сповільнювали зростання надмасивних чорних дір, від яких вони походили.

На одночасних пресконференціях по всьому світу астрономи представили перше зображення надмасивної чорної діри в центрі нашої галактики Чумацький Шлях. Цей результат дає незаперечні докази того, що об′єкт дійсно є чорною дірою, та дозволяє отримати цінні відомості про роботу таких гігантів, які, як вважається, знаходяться у центрі більшості галактик. Зображення було отримано за допомогою всесвітньої мережі радіотелескопів Телескоп горизонту подій (EHT).

Космічний телескоп показав зображення спіральної галактики, яка повернута до нас краєм, і нагадує знамениту галактику Сомбреро.

Близько до нашого Сонця в галактиці Чумацький Шлях знаходиться відносно яскрава зоря, і в ній астрономам вдалося визначити найширший спектр елементів серед зірок за межами нашої Сонячної системи.

Коли зорі, подібні до нашого Сонця, витрачають все своє паливо, вони стискаються, утворюючи білі карлики. Іноді такі мертві зорі повертаються до життя у надгарячому вибуху та виробляють кульовий спалах рентгенівського випромінювання.