Наука та техніка - ст. 35

Нове дослідження показує, як клітинні мембрани згинаються, створюючи “роти”, які дозволяють клітинам споживати те, що їх оточує.

Ембріон віком від 72 до 66 мільйонів років, знайдений всередині скам’янілого яйця динозавра, проливає нове світло на зв’язок між поведінкою сучасних птахів і динозаврів, йдеться в новому дослідженні.

Астрономам вдалося пов’язати властивості внутрішніх планет Сонячної системи з нашою космічною історією: з появою кільцевих структур у закрученому диску газу й пилу, в якому формувалися ці планети. Кільця пов’язані з основними фізичними властивостями, такими як перехід із зовнішньої області, де може утворюватися лід, до області, де вода може існувати лише у вигляді водяної пари. Астрономи використали різноманітні симуляції для дослідження різних можливостей еволюції внутрішніх планет. Внутрішні області нашої Сонячної системи є рідкісним, але можливим результатом цієї еволюції. Дослідження було опубліковано в журналі Nature Astronomy.

Наче посипка з цукрової пудри на багатому червоному оксамитовому торті, ця сцена з орбітального апарату ExoMars Trace Gas Orbiter (TGO) передає контрастні кольори яскраво-білого водяного льоду на іржаво-червоному марсіанському ґрунті.

Міжнародній науковій групі вдалося вперше виміряти коливання яскравості магнетара під час його найжорстокіших моментів. Всього за десяту частку секунди магнетар випустив енергію, еквівалентну тій, яку виробляє Сонце за 100 000 років.

У великому космічному масштабі наш маленький куточок Всесвіту не такий вже й особливий – ця ідея лежить в основі принципу Коперника. І все ж є один важливий аспект нашої планети, який дійсно незвичайний: наше Сонце — жовтий карлик.

Земля та Марс були сформовані з матеріалу, який значною мірою виник у внутрішній Сонячній системі; лише кілька відсотків будівельних блоків цих двох планет виникли за межами орбіти Юпітера.

Найбільша, найскладніша та дороговартістна у світі космічна обсерваторія успішно запущена у космос та незабаром має відправитися на свою орбіту, на відстань 1,6 млн км від Землі.

Двометровий череп нового величезного виду іхтіозавру, першої відомої на Землі гігантської істоти, показує, як морські рептилії, що вимерли, та сучасні кити стали гігантами.

Нейтронні зорі мають крихітний розмір, але майже незбагненну щільність. Насправді це зоряні трупи, але в них все ще достатньо життя, щоб продемонструвати деякі з найбільш захопливих явищ, які ви можете знайти в космосі.