Космос - ст. 62

Нове дослідження стверджує, що чорні діри насправді є гігантськими пухнатими кулями (з теорії струн).

Виявлено дивовижний зв’язок між кількістю розташованих поблизу наднових зірок, що вибухають, – та життям на Землі.

Первісний зоряний потік, виявлений у зовнішніх межах Чумацького Шляху, має меншу частку важких елементів, ніж будь-яка відома зоряна система в нашій галактиці. Спостереження, проведені за допомогою обсерваторії Джеміні, показали, що зорі в цьому потоці були вирвані зі стародавнього зоряного скупчення та є реліктами ранніх днів Чумацького Шляху, що могло б дати уявлення про формування перших зірок.

Оріон пропонує разючий феєрверк з нагоди новорічних та різдвяних свят на цьому новому знімку від Європейської південної обсерваторії (ESO).

Чому сонячна корона досягає температури у кілька мільйонів градусів Цельсія — одна з великих загадок сонячної фізики. “Гарячий” слід у поясненні цього ефекту веде до області сонячної атмосфери трохи нижче корони, де звукові хвилі та деякі плазмові хвилі поширюються з однаковою швидкістю. В експерименті з використанням розплавленого лужного металу рубідію та імпульсних магнітних полів високої потужності вчені розробили лабораторну модель і вперше експериментально підтвердили теоретично передбачену поведінку цих плазмових хвиль — так званих хвиль Альфвена.

Космічний телескоп показав спіральну галактику, яка нібито зливається із сусідньою. Що цікаво, галактика входить до вибірки інших, які дають докази того, що щось не так у нашій стандартній моделі космології.

Астрономи дійшли висновку, що додаткові та не постійні зміни яскравості системи TIC 400799224 ймовірно викликані орбітальним об′єктом, який випускає хмари пилу.

Астрономам вдалося пов’язати властивості внутрішніх планет Сонячної системи з нашою космічною історією: з появою кільцевих структур у закрученому диску газу й пилу, в якому формувалися ці планети.

Наче посипка з цукрової пудри на багатому червоному оксамитовому торті, ця сцена з орбітального апарату ExoMars Trace Gas Orbiter (TGO) передає контрастні кольори яскраво-білого водяного льоду на іржаво-червоному марсіанському ґрунті.

Міжнародній науковій групі вдалося вперше виміряти коливання яскравості магнетара під час його найжорстокіших моментів. Всього за десяту частку секунди магнетар випустив енергію, еквівалентну тій, яку виробляє Сонце за 100 000 років.