Космос - ст. 116

Кілька років тому планетолог Лінне Квік почала замислюватися, чи якась із понад 4000 відомих екзопланет, або планет поза нашою Сонячною системою, може нагадувати собою деякі водні місяці навколо Юпітера та Сатурна. Хоча деякі з цих місяців не мають атмосфери і вкриті льодом, вони все ще є одними з головних цілей у пошуках життя за межами Землі. Хорошими прикладами є місяць Сатурна Енцелад і місяць Юпітера Європа, класифіковані вченими як "океанічні світи".

Команда астрономів виявила цікаві, швидкі радіо-сплески з повторюваним ритмом, що виходять з невідомого джерела поза нашою галактикою, за 500 мільйонів світлових років.

На системі, в якій навколо пульсара обертаються два білих карлика, міжнародна колоборація вчених зафіксувала найбільш точне на сьогоднішній день підтвердження одного з наріжних каменів теорії загальної відносності Ейнштейна, «універсальності вільного падіння».

Так само, як наш Місяць щороку відпливає від Землі на трохи далі, інші місяці роблять те саме зі своїми планетами-господарями.

Нові результати від космічного телескопа ЕКА/НАСА Хаббл дозволяють припустити, що у ранньому Всесвіту формування перших зірок та галактик відбувалося раніше, ніж вважалося раніше.

Голографічний принцип. Згідно з новими дослідженнями, чорні діри можуть бути як голограми, в яких вся інформація для створення тривимірного зображення кодується в двовимірній поверхні.

Вчені встановили, що єдиний спосіб отримати надзвичайно нахилену орбіту Деймоса - це мати кільце навколо Марса мільярди років тому.

Спостереження Стратосферної обсерваторії інфрачервоної астрономії (SOFIA) вказують на те, що магнітне поле біля ядра нашої галактики досить потужне, щоб контролювати матеріал, що рухається навколо чорної діри, навіть за наявності величезних гравітаційних сил чорної діри.

Двоє астронавтів на борту SpaceX Dragon Endeavour прибули до Міжнародної космічної станції.

Астрономи, використовуючи космічний телескоп Хаббла, виявили, що планетам важко утворюватися у грубій та суровій центральній області масивного, переповненого зоряного кластера Westerlund 2. Розташований на відстані 20 000 світлових років, Вестерлунд 2 - це унікальна лабораторія для вивчення зоряних еволюційних процесів, тому що він знаходиться відносно неподалік, досить молодий і містить велику зоряну популяцію.