Деякі супутники планет-”волоцюг” можуть мати умови для утворення життя
Дослідники встановили, що на деяких супутниках екзопланет, які перебувають у “вільному плаванні”, досить тривалий час може існувати вода у рідкому стані.
Про це розповідається у пресрелізі Інституту позаземної фізики ім. Макса Планка, передають OstanniPodii.com.
Для зародження життя на Землі рідка вода є найважливішим компонентом. Хоча наразі відомо лише про одну планету, на якій зародилося життя, науковий світ припускає, що також в інших місцях наявність рідкої води відіграє ключову роль у хімічній еволюції, яка може призвести до виникнення життя.
У нашій Сонячній системі та за її межами зона життєпридатності визначає кільцеву ділянку навколо зірки у центрі, в якій планети не надто гарячі та не надто холодні для існування рідкої води.
Супутники планет також можуть бути придатними для життя — навіть якщо вони належать планетам за межами зони життєпридатності. У цьому випадку, однак, вони повинні мати джерело тепла, відмінне від центральної зірки, наприклад, мінливі приливні сили. Зокрема, завдяки приливним силам під крижаною кіркою супутника Сатурна Енцелада ховається океан рідкої води.
Супутники навколо планет-“волоцюг” можуть бути придатними для життя
Відкриття десятків планет у “вільному плаванні” (FFP) у нашій галактиці, змінило розуміння ранньої еволюції планетних систем і теорій формування планет.
Ці самотні мандрівники, ймовірно, були викинуті зі своїх планетних систем внаслідок динамічних нестабільностей і, таким чином, більше не мають батьківської зірки.
Однак, якщо у них є супутники на тісних орбітах, вони можуть гравітаційно зв′язати їх. Найкраще це працює для планет типу Юпітера з місяцями розміром із Землю.
Таким чином, з′являються нові, несподівані місця, де може сформуватися життя.
У проведеному раніше дослідженні рідкої води на супутниках беззоряних планет вчені продемонстрували, що супутники розміром із Землю навколо планет, подібних до Юпітера, дійсно можуть мати рідку воду.
“Ми змоделювали це середовище та виявили, що за певних умов і за умови стабільних орбітальних параметрів з плином часу на поверхні екзосупутника може утворитися рідка вода”, - пояснює Томмазо Грассі з Інституту позаземної фізики Макса Планка.
“Хоча кінцева кількість води на екзосупутнику з масою Землі менша, ніж кількість води в земних океанах, її буде достатньо для потенційного розвитку первісного життя”, - додав він.
Ще в одному дослідженні (опубліковане в Nature рік тому) щодо перших етапів еволюції було показано, що локальні цикли вологості-сухості (випаровування та конденсація) забезпечують необхідну хімічну складність, що могла б сприяти накопиченню молекул і полімеризації РНК.
Астрофізика поєднується з біохімією
Орбіта екзосупутників навколо FFP з часом стає менш ексцентричною та більш круговою. Це зменшує приливні сили та, отже, ефективність нагріву. У рамках унікальної співпраці команда вчених з Інституту Планка та кластера ORIGINS розробила нову реалістичну модель, яка може розрахувати еволюцію орбіт супутників у великих часових масштабах. Йдеться про часові масштаби в кілька мільярдів років, необхідні для еволюції життя.
“Таким чином, ми з′ясували, що екзосупутники з малими радіусами орбіт не тільки мають найкращі шанси пережити викид своєї планети з планетарної системи, а й залишаються ексцентричними протягом найтривалішого періоду часу”, - каже аспірантка Гілія Рокетті (ESO), перша автор роботи. “Таким чином, вони можуть оптимально виробляти приливне тепло”. Крім того, щільні атмосфери сприяють збереженню рідкої води.
Таким чином, супутники розміром із Землю з атмосферами, схожими на венеріанські, з близькими орбітами навколо своїх планет-сиріт є хорошими кандидатами у світи, що придатні для життя.
Роботу опубліковано в “International Journal of Astrobiology”.
! Читайте ще цікаві новини про космос на сайті, або слідкуйте за ними на Facebook.