У порожнечі космосу Вояджер-1 виявив плазмовий “гул”

"Вояджер 1" — один із двох космічних апаратів-братів від НАСА, запущених 44 роки тому, і зараз найвіддаленіший об′єкт в космосі, створений людиною, — все ще працює і прямує у нескінченність.

Про це розповідають в Корнелльському університеті.

Апарат вже давно пронісся крізь край Сонячної системи через геліопаузу — межу Сонячної системи з міжзоряним простором — у міжзоряне середовище. Тепер, його прилади виявили постійне дзижчання міжзоряного газу (плазмові хвилі), згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Nature Astronomy.

Вивчаючи дані, що повільно передаються з відстані у більш ніж 22 мільярдів кілометрів,  докторант Корнелла з астрономії Стелла Кох Окер виявила цю емісію. "Вона дуже слабка і однорідна, оскільки знаходиться у вузькій смузі частот", - сказала Окер. "Ми виявляємо слабкий, стійкий гул міжзоряного газу".

Ця робота дозволяє вченим зрозуміти, як міжзоряне середовище взаємодіє з сонячним вітром, каже Окер, і як захисний міхур геліосфери Сонячної системи формується і модифікується міжзоряним середовищем.

Запущений у вересні 1977 року, космічний апарат "Вояджер-1" пролетів повз Юпітер у 1979 році, а потім Сатурн наприкінці 1980 року. Подорожуючи зі швидкістю близько 61000 км/год, "Вояджер-1" перетнув геліопаузу у серпні 2012 року.

Після входу у міжзоряний простір, Плазмово-хвильова система апарату виявила збурення в газі. Але між цими виверженнями — спричиненими коченням нашого Сонця — дослідники виявили стійку, постійну сигнатуру, що створюється слабким майже-вакуумом космосу.

"Міжзоряне середовище схоже на тихий або м’який дощ", - каже старший автор, професор астрономії Джеймс Кордес. "У випадку із сонячним спалахом, це все одно, що виявити спалах блискавки під час грози, а потім знову тихий дощ".

Окер вважає, що в міжзоряному газі є більше низькорівневої активності, ніж раніше вважали вчені, що дозволяє дослідникам відстежувати просторовий розподіл плазми — тобто, коли вона не збурюється сонячними спалахами.

Вчений-дослідник Корнелла Шамі Чаттерджі пояснив, наскільки важливим є постійне відстеження щільності міжзоряного простору. "Ми ніколи не мали можливості оцінити її. Тепер ми знаємо, що для вимірювання міжзоряної плазми нам не потрібна випадкова подія, пов'язана із Сонцем", - говорить Чаттерджі. "Незалежно від того, що робить Сонце, “Вояджер” надсилає детальні дані. Апарат каже: “Ось щільність, крізь яку я зараз пливу. І ось вона зараз. І ось вона зараз. І ось вона зараз.” Вояджер знаходиться досить далеко і буде робити це постійно".

Вояджер-1 покинув Землю із “золотим записом”, створений комітетом під головуванням покійного професора Корнелла Карлом Саганом, а також з технологіями середини 1970-х. Згідно з даними Лабораторії реактивного руху НАСА, для передачі сигналу на Землю знадобилося 22 Вт. Апарат має майже 70 кілобайт комп’ютерної пам’яті, а швидкість передачі даних на початку місії складала 21 кілобіт на секунду.

Через відстань у понад 22 мільярдів кілометрів, швидкість передачі даних сповільнилася до 160 біт на секунду, або приблизно до половини 300 бод.

! Читайте ще цікаві новини про космос на сайті, або слідкуйте за ними на Facebook.