Вебб показав народження масивного кластера у сусідній галактиці

Космічний телескоп Джеймса Вебба представив зображення регіону H II у Великій Магеллановій Хмарі, галактиці-супутнику нашого Чумацького Шляху. Ця туманність, відома як N79, є областю міжзоряного іонізованого атомарного водню.

Вебб зафіксував цей регіон за допомогою Середньоінфрачервоного інструменту (MIRI), розповідається на сайті Європейського космічного агентства, передають OstanniPodii.com.

N79 -- масивний зореутворювальний комплекс, що простягається приблизно на 1630 світлових років у загалом недослідженому південно-західному регіоні Великої Магелланової Хмари.

N79 зазвичай вважається молодшою версією туманності Тарантула, ще однієї з нещодавніх цілей Вебба. Дослідження показують, що за останні 500 000 років ефективність зореутворення в N79 вдвічі перевищила ефективність туманності Тарантула.

Це конкретне зображення зосереджене на одному з трьох гігантських комплексів молекулярних хмар, названих "N79 Південь" (скорочено S1).

Новини за подібною темою:

		“Вебб” виявив чорну діру, яка утворилася раніше, ніж її галактика
		Астрономи виявили екзопланету із землеподібною температурою та з метаном в атмосфері
		В ранньому Всесвіті виявлено найпримітивнішу за хімічним складом галактику

Чіткий "зоряний спалах", що оточує цей яскравий об′єкт, являє собою серію дифракційних піків. Усі телескопи, які використовують дзеркало для збирання світла, як це робить Вебб, мають таку форму артефакту, що виникає через конструкцію телескопа. У випадку Вебба шість найбільших піків зоряного спалаху з′являються через гексагональну симетрію 18 сегментів головного дзеркала Вебба. Подібні візерунки помітні лише навколо дуже яскравих, компактних об′єктів, де все світло надходить з одного місця. Більшість галактик, навіть якщо вони здаються дуже маленькими для нашого ока, темніші й більш розкидані, ніж одна зоря, і тому не показують такого візерунка.

У довших довжинах хвиль світла, які фіксує MIRI, зроблене Веббом зображення N79 демонструє газ і пил, що світяться в регіоні. Це пояснюється тим, що світло в середньому інфрачервоному діапазоні здатне показати, що відбувається глибше всередині хмар (тоді як коротші хвилі світла поглиналися б або розсіювалися пилинками в туманності). Деякі протозорі, що досі перебувають у хмарах, також з′являються в цьому полі.

Астрономів цікавлять такі регіони зореутворення, оскільки їхній хімічний склад подібний до хімічного складу гігантських областей зореутворення, які спостерігалися, коли Всесвіту було лише кілька мільярдів років, а зореутворення було на піку свого розвитку. Зореутворювальні області в нашій галактиці Чумацький Шлях не виробляють зорі з такою ж шаленою швидкістю, як N79, і мають інший хімічний склад. Тепер Вебб надає астрономам можливість порівняти та зіставити спостереження зореутворення в N79 з глибокими спостереженнями телескопа за віддаленими галактиками раннього Всесвіту.

Ці спостереження N79 є частиною програми Вебба, яка вивчає еволюцію навколозоряних дисків та оболонок зір у процесі формування, у широкому діапазоні мас і на різних стадіях еволюції. Чутливість "Вебба" дозволить вченим вперше виявити планетоутворювальні пилові диски навколо зір з масою, подібною до маси нашого Сонця, на відстані Великої Магелланової Хмари.

На цьому зображенні 7,7-мікронне світло показано синім кольором, 10-мікронне -- блакитним, 15-мікронне -- жовтим і 21-мікронне -- червоним (фільтри 770 Вт, 1000 Вт, 1500 Вт і 2100 Вт, відповідно).

• телескоп Вебба
• Зореутворення в галактиках