Якщо інопланетні зонди вже знаходяться в Сонячній системі, можливо, ми можемо виявити, як вони телефонують додому

Запропоновано шукати докази існування позаземного розуму шляхом виявлення міжзоряних повідомлень, що можливо надсилаються через їхню мережу зв′язку, побудовану за допомогою зондів фон Неймана.

Про це пише видання Universe Today.

Минуло 70 років відтоді, як фізик Енріко Фермі задав своє знамените запитання: "Де вони?" Все-таки, тиранія парадоксу Фермі все ще з нами та продовжуватиметься доки не будуть знайдені остаточні докази позаземного розуму (ПЗР). А поки що вчені змушені міркувати, чому ми ще нічого не знайшли та, що більш важливо, що нам слід шукати. Зосередивши свої пошукові зусилля, дослідники сподіваються визначити, чи одні ми у Всесвіті.

Новини за подібною темою:

		Чи є кисень ключовим показником у пошуку інопланетних технологій?
		Вчені визначили ознаку в атмосфері екзопланет, яка може свідчити про життєпридатність
		Нові рецепти зародження життя можуть допомогти у пошуках далеких населених світів

У недавньому дослідженні двоє вчених з Льєзького університету та Массачусетського технологічного інституту рекомендують нам шукати докази передач з нашої Сонячної системи. Виходячи з теорії, що ПЗР існує та вже створив мережу зв’язку в нашій галактиці, команда визначила Wolf 359 як найкраще місце для пошуку можливого міжзоряного зв’язку від інопланетного зонда.

Це дослідження, яке розглядається для публікації у "Щомісячних повідомленнях Королівського астрономічного товариства", провели Міхаель Гільон та Артем Бурданов. Гільон є професором астрофізики в Університеті Льєжа, старшим науковим співробітником Бельгійського національного фонду наукових досліджень і членом Ініціативи Nexus з наук про екзопланетні системи NASA, а Бурданов – постдокторант кафедри наук про Землю, атмосфери та планети Массачусетського технологічного інституту.

Ця ілюстрація показує, як працює гравітаційне лінзування. Гравітація великого скупчення галактик є настільки сильною, що воно згинає, робить яскравішим і спотворює світло віддалених галактик за ним. Credit: NASA/ESA/L. Calcada

Додаткову інформацію та підтримку надав професор Джейсон Райт, член Центру екзопланет та життєпридатних світів Університету штату Пенсильванія та директор Центру позаземного інтелекту Університету штату Пенсильванія. Як і багато хто з тих, хто запропонував рішення парадоксу Фермі, Гільон і Бурданов почали своє дослідження з припущення, що позаземне життя має значну перевагу над людством. З космологічної точки зору, це досить безпечне припущення.

Згідно з загальноприйнятими моделями, галактика Чумацький Шлях сформувалася приблизно 13,51 мільярда років тому, а перші планети виникнули через 500 мільйонів років. Наша Сонячна система – відносно новачок, який сформувався 4,5 мільярда років тому, а людство існує лише останні 200 000 років. Логічно припустити, що розумні види вже з’явилися та мали потрібний час для колонізації Чумацького Шляху.

У своєму новому дослідженні команда опиралася на дослідження Гільона 2014 року, яке показало, як ПЗР міг наповнити нашу галактику самовідтворювальними зондами (машинами фон Неймана). Ця ідея за темою схожа на гіпотезу Берсеркера, але із застереженням, що ці зонди були створені для мирних досліджень. Він стверджував, що ці зонди можуть сформувати комунікаційну мережу, що охоплює всю галактику, використовуючи зорі у якості гравітаційних лінз, щоб максимізувати ефективність зв’язку.

Як розповів Гільон електронною поштою Universe Today, ця активність являтиме собою життєздатну техносигнатуру, яку можна було б виявити:

«У цій гіпотезі кожна зоря Чумацького Шляху повинна мати такі зонди, у тому числі Сонце. Ця гіпотеза вказує нам, де шукати ці зонди: на "сонячній гравітаційній лінії" (СГЛ) найближчих зірок, тобто на координатах, протилежних координатам найближчих зірок. Я дослідив цю гіпотезу далі, розглянувши різні можливі методи виявлення цих зондів».

«Проблема в тому, що СГЛ знаходиться дуже далеко від сонця, оскільки починається з відстані 550 астрономічних одиниць, тому будь-який пристрій зв’язку там було б надзвичайно важко виявити. Це був головний висновок моєї роботи 2014 року: пошукати ці зонди варто спробувати, але потрібно, щоб нам дуже пощастило, щоб виявити хоч щось».

У цьому дослідженні Гільон, Бурданов і Райт зосередилися на тому, як людство може виявляти міжзоряні повідомлення, що надходять від цих зондів, які вони називають фокальними міжзоряними комунікаційними пристроями (ФМКП). Для цього вони визначили Wolf 359 — зорю типу М (червоний карлик), розташовану з двома можливими екзопланетами — як найкращу ціль для такого пошуку. На відстані приблизно 7,9 світлових років, Wolf 359 є третьою найближчою зоряною системою після Альфи Центавра та Зірки Барнарда, за винятком Лумана 16 (коричневого карлика на відстані 6,5 світлових років).

Згідно з дослідженням, опублікованим у 2019 році, Wolf 359 за структурою дуже схожа на Проксиму Центавра, найближчу до Землі зоряну систему (4,24 світлових років, входить до складу системи з трьох зір Альфа Центавра). Обидві системи складаються з зорі-червоного карлика малої маси з однією планетою (до кількох разів більшою за Землю) на близькій орбіті та більш віддаленою більшою планетою (можливо, газовим гігантом). Однак, на відміну від планет Проксима b і c, наявність планет у Wolf 359 ще не підтверджена.

Після опублікування свого дослідження 2014 року Гільон помітив, що цей Wolf 359 лежить в екліптиці, орбітальній площині Землі. Коротко кажучи, Wolf 359 проглядається ребром з боку Землі (і навпаки), що означає, що спостерігачі в одній із систем зможуть побачити екзопланети, які здійснюють транзити в іншій. Це вирівнювання, каже Гільон, також дозволить ФМКП надсилати міжзоряні повідомлення з регулярною частотою:

«Завдяки такому положенню, Земля повинна один раз на рік потрапляти у промені зв’язку передбачуваного сонячного зонда, що випромінює у напрямку Wolf 359. Я зробив деякі обчислення, які змусили мене дійти до висновку, що якщо зонд випромінює у бік Wolf 359 в оптичному діапазоні, коли Земля знаходиться в її променях, ми повинні мати можливість виявити його випромінювання навіть за допомогою телескопа невеликого розміру».

Планети всюди. Так де ж всі інопланетяни? Credit: ESO/M. Kornmesser

Для перевірки цієї гіпотези, Гільон звернувся до даних телескопів TRAPPIST-South (Малий телескоп спостережень за транзитами планет та планетезималей - Південь) та SPECULOUS-South (Пошук життєпридатних планет, що затьмарюють ультрахолодні зорі - Південь). Ці телескопи розташовані в Європейській південній обсерваторії (ESO) Ла Сілла та Обсерваторії Паранал (відповідно) на півночі Чилі. Використовуючи ці інструменти, Гільон спостерігав СГЛ Wolf 359 на ознаки комунікаційних емісій у відповідну пору року.

Бурданов далі дослідив дані на предмет ознак повільно рухомого об’єкта, рух якого відповідав би тому, що можна очікувати від такого зонда. На жаль, ні дані телескопа, ні цілеспрямований пошук Бурданова не вказали на ФМКП у Wolf 359. «Інтерпретувати цей нульовий результат важко, оскільки безліч гіпотез можуть пояснити його», — сказав Гільон. Однак він також пояснив, як ці результати можуть створити нові можливості для майбутніх опитувань SETI:

«Розглядаючи цей нульовий результат, я зрозумів, що випромінювальні зонди можуть бути "позаосьовими" й набагато ближче до Землі, ніж СГЛ, і що їх можна було б виявити безпосередньо на знімках. Можливість позаосьових випромінювальних зондів відкриває новий шлях для пошуку інопланетних пристроїв у нашій Сонячній системі. Ми маємо намір досліджувати його далі, спостерігаючи за допомогою наших телескопів антисонячні координати 10-20 найближчих зірок, а також "нашої" системи TRAPPIST-1, задля розваги».

В оглядах позаземних зондів також будуть корисними чисельні прилади наступного покоління, які з'являться найближчими роками. До них відносяться обсерваторія Віри К. Рубін, яка досліджуватиме нашу галактику, вимірюватиме розширення космосу та складатиме карту об’єктів Сонячної системи, включаючи міжзоряні об’єкти (наприклад, Оумуамуа). Космічні телескопи Джеймса Вебба та Ненсі Грейс Роман матимуть можливість візуалізувати об’єкти з набагато більшою чутливістю та точністю.

Також є Надзвичайно великий телескоп (ELT), Гігантський телескоп Магеллана (GMT) та інші наземні обсерваторії, які почнуть працювати в найближчі роки. Ці обсерваторії вивчатимуть об’єкти, які занадто тьмяні для наявних телескопів, використовуючи техніку, відому як Пряма візуалізація. Коли ці інструменти почнуть висвітлюватися в найближчі кілька років, додавання можливих ФМКП до списку потенційних цілей може виявитися корисним.

! Читайте ще цікаві новини про космос на сайті, або слідкуйте за ними на Facebook.

• Пошук позаземного життя