Наднові - ст. 4

За словами міжнародної групи астрономів, 900-річна космічна таємниця навколо походження знаменитої наднової, вперше поміченої над Китаєм у 1181 році нашої ери, нарешті розкрита.

На основі раніше отриманих лінзованих зображень далекої наднової, астрономи розрахували приблизний час наступного прибуття світла від неї, врахувавши дію темної матерії галактичного кластера між нами та цією надновою.

Наднова -- це блискуче завершення життя гігантської зорі. Протягом короткої миті космічного часу зоря робить останнє зусилля продовжувати сяяти, але лише згасає та руйнується всередину себе. Кінцевий результат -- нейтронна зоря або чорна діра зоряної маси. Ми звикли вважати, що всі зорі вище десяти сонячних мас закінчують своє існування надновою, але нове дослідження показує, що це не так.

Астрономи знайшли драматичні докази того, що чорна діра або нейтронна зоря спірально пробилася до ядра зорі-компаньйона та спричинила вибух цього компаньйона як наднової.

Уперше астрономи зафіксували найперші моменти наднової — вибухової смерті зірок — у невиданих досі деталях.

Зорі, що вибухають, створюють драматичні світлові шоу. Інфрачервоні телескопи, такі як Спітцер, можуть бачити крізь імлу і давати краще уявлення про те, як часто відбуваються такі вибухи.

На відстані приблизно 2000 світлових років від Землі є зоря, що катапультується до краю нашої галактики.

Модель вибухів наднових, вперше запропонована у 1980-х роках, отримала потужну підтримку завдяки спостереженням за багатими на титан шлейфами, що виходять із залишків такого вибуху.

Астрономи виявили найкоротший за всю історію сплеск гамма-променів (GRB), спричинений вибухом масивної зорі. Використовуючи міжнародну обсерваторію Джеміні, астрономи визначили, що причиною цього 0,6-секундного шквалу гамма-променів був вибух наднової у далекій галактиці. Зазвичай, спричинені надновими GRB більше ніж удвічі довші, що дозволяє припустити, що деякі короткі GRB насправді можуть бути замаскованими GRB від наднових.

Астрономи зробили рідкісне виявлення двох зірок, які рухаються по спіралі до своєї загибелі, одна з яких має характерні ознаки краплеподібності.