Білий карлик

Невеликий розмір і тьмяне світло білих карликів — залишків зірок, що вигоріли дотла — можуть стати чудовим тлом для вивчення планет з достатньою кількістю води для підтримування життя.

Уперше для білих карликів - вигорілих ядер мертвих зірок - астрономи виявили, що принаймні один представник цього космічного сімейства є дволиким.

Вчені виявили бінарну систему, яка містить попередника білого карлика (WD) з екстремально низькою масою (ELM) і компактний невидимий компаньйон.

Виявлено систему, в якій перед тим, як вибухнути надновою, білий карлик акреціює гелій, а не водень, набираючи масу повільніше, ніж вважалося раніше.

Астрономи безпосередньо виміряли масу мертвої зірки за допомогою ефекту, відомого як гравітаційне мікролінзування, - вперше для одинарної ізольованої зірки.

Астрономи виявили найстарішу зірку в нашій галактиці, яка акреціює уламки орбітальних планет, що робить її однією з найстаріших кам′янистих і крижаних планетних систем, виявлених у Чумацькому Шляху.

Астрономи виявили, що білий карлик вижив після вибуху термоядерної наднової, і навіть став яскравішим.

Передсмертна агонія зорі настільки сильно порушила її планетарну систему, що мертва зоря, звана білим карликом, тепер вбирає в себе уламки як зі внутрішньої, так і з зовнішньої частини системи.

Коли зорі, подібні до нашого Сонця, витрачають все своє паливо, вони стискаються, утворюючи білі карлики. Іноді такі мертві зорі повертаються до життя у надгарячому вибуху та виробляють кульовий спалах рентгенівського випромінювання.

За допомогою комп’ютерного моделювання вчені показали як в масштабі тисяч років буде еволюціонувати гіпотетичний тип наднової, що надає дослідникам можливість шукати приклади наднових цієї моделі, відомої як "D 6 ".