Білий карлик

Міжнародна команда астрономів простежила довгоперіодичні радіоімпульси до дуету білого та червоного карликів.

Комп′ютерне моделювання привело дослідників до висновку, що зорі-білі карлики, які раніше вважалися негостинними для екзопланет зі здатністю підтримувати життя, насправді можуть мати у своїх зонах життєпридатності планети з порівняно помірним кліматом.

Астрономи припускають, що джерелом рентгенівських спалахів, що загадково прискорюються, може бути ядро мертвої зорі, яке балансує на межі неповернення чорної діри.

Невеликий розмір і тьмяне світло білих карликів — залишків зірок, що вигоріли дотла — можуть стати чудовим тлом для вивчення планет з достатньою кількістю води для підтримування життя.

Уперше для білих карликів - вигорілих ядер мертвих зірок - астрономи виявили, що принаймні один представник цього космічного сімейства є дволиким.

Вчені виявили бінарну систему, яка містить попередника білого карлика (WD) з екстремально низькою масою (ELM) і компактний невидимий компаньйон.

Виявлено систему, в якій перед тим, як вибухнути надновою, білий карлик акреціює гелій, а не водень, набираючи масу повільніше, ніж вважалося раніше.

Астрономи безпосередньо виміряли масу мертвої зірки за допомогою ефекту, відомого як гравітаційне мікролінзування, - вперше для одинарної ізольованої зірки.

Астрономи виявили найстарішу зірку в нашій галактиці, яка акреціює уламки орбітальних планет, що робить її однією з найстаріших кам′янистих і крижаних планетних систем, виявлених у Чумацькому Шляху.

Астрономи виявили, що білий карлик вижив після вибуху термоядерної наднової, і навіть став яскравішим.