Космос - ст. 75

Протягом останніх шести років обсерваторії гравітаційних хвиль виявляли злиття чорних дір, чим підтверджували головне передбачення теорії гравітації Альберта Ейнштейна. Але є проблема — багато з цих чорних дір несподівано великі.

Астрономи, які досліджують довколишній Всесвіт за допомогою Атакамського великого міліметрового/субміліметрового масиву (ALMA), щойно завершили найбільше дослідження у високій роздільній здатності зореутворювального палива, яке коли-небудь проводилося у галактичних кластерах. Але що важливіше, вони вирішили давню загадку астрофізики: що вбиває галактики?

N44 — це комплексна туманність, наповнена водневим газом, що світиться, темними смугами пилу, масивними зорями та безліччю популяцій зірок різного віку. Однак, однією з її найбільш відмінних рис є темна зоряна щілина, яка називається "супербульбашкою", видима у верхній центральній області на цьому зображенні від космічного телескопа Хаббла.

Коли астрономи спостерігають супервітри, що рухаються з надзвичайно високою швидкістю від суперзоряних кластерів або «спалахів зореутворення», вони припускали, що ці вітри викликані надновими, тобто вибухами зірок.

Коли зіштовхуються дві галактики, надмасивні чорні діри в їх ядрах виробляють руйнівний гравітаційний «удар», схожий на віддачу від дробовика. У новому дослідженні припускається, що цей удар може бути настільки потужним, що вибиває мільйони зірок на хиткі орбіти.

Як ми розуміємо значення нових наукових результатів, пов’язаних із пошуком життя? Коли ми зможемо сказати: «Так, позаземне життя знайдено?»

Отримано результати дослідження дивного сигналу, підхопленого минулого року проєктом Breakthrough Listen. Виявилося, що це земне втручання від людських технологій, а не сигнал із системи Проксима Центавра.

Шляхом моделювання еволюції протопланетного диска вчені визначили, чому склад кам′янистих планет та метеоритів нашої Сонячної системи не корелює зі складом Сонця.

Космічний телескоп зробив нове фото галактики, яку вже фотографував 20 років тому, але тепер новішими камерами.

Нові дані, отримані від зонда "Юнона", який обертається навколо Юпітера, дають повнішу картину того, як характерні та барвисті атмосферні особливості планети надають підказки про невидимі процеси під її хмарами.