Наука та техніка - ст. 8

За 2 тисячі світлових років від нас причаїлася чорна діра зоряної маси, яка є наймасивнішою серед відомих чорних дір цього класу у Чумацькому Шляху.

За допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST) встановлено, що за виникнення найяскравішого гамма-спалаху (GRB) з усіх коли-небудь зафіксованих, позначеного GRB 221009A та прозваного B.O.A.T. ("найяскравіший з усіх часів"), відповідає вибух наднової. Але це відкриття розгадало одну загадку та водночас поглибило іншу.

Наша Сонячна система та все, що в ній знаходиться, включаючи Землю, виглядатиме зовсім інакше, коли помре Сонце. Але чи буде планета, яку ми називаємо своєю домівкою, "поглинута" нашою зорею при її смерті, чи зуміє Земля вирватися з її пазурів, покаже лише час.

Від магнетара XTE J1810-197, який мовчав понад десять років, зафіксовано незвичайні радіоімпульси, що може вказувати на його несподівано складне середовище.

Астрономи скористалися космічним телескопом "Джеймс Вебб" для дослідження галактики Мессьє 82 (M82), яка є відносно компактною за розміром, але в ній спостерігається шалена активність зореутворення — вона обростає новими зорями у 10 разів швидше, ніж наш Чумацький Шлях.

Марсохід "К′юріосіті" (Curiosity) прибув до ділянки, яка може свідчити про те, що рідка вода протікала в тій частині Марса набагато довше, ніж вважалося раніше.

Астрономи виявили стародавню зоряну систему, що подорожує навколо нашої галактики, під назвою Велика Ведмедиця III/UNIONS 1 (UMa3/U1) — найтьмяніший і найменш масивний супутник Чумацького Шляху серед коли-небудь відкритих, і, можливо, одна з найбільш насичених темною матерією відомих систем.

У серці далекої галактики у надмасивної чорної діри, схоже, сталася "гикавка". Міжнародна команда вчених виявила, що раніше спокійна надмасивна чорна діра раптово спалахнула, випускаючи шлейфи газу кожні 8,5 днів, перш ніж повернутися до свого нормального, спокійного стану.

Нове дослідження маловідомого класу галактик, відомого як Компактні симетричні об′єкти (КСО), показало, що ці об′єкти не зовсім те, чим вони здаються.

Шляхом симуляцій новітніх зоряних моделей та аналізу чималої вибірки даних Великої Магелланової Хмари, дослідники знайшли переконливі докази того, що більшість блакитних надгігантів могла утворитися у результаті злиття двох зір, пов′язаних у бінарну (подвійну) систему.