Астрономи виявили найбільшу радіогалактику зі всіх знайдених
Відкрито радіогалактику довжиною щонайменше 16 мільйонів світлових років. Пара її плазмових шлейфів є найбільшою створеною галактиками структурою, зі всіх відомих на цей момент.
Відкриття спростовує деякі тривалі гіпотези про зростання радіогалактик, розповідають в Лейденському університеті, передають OstanniPodii.com
У центрі багатьох галактик прихована надмасивна чорна діра, яка уповільнює народження нових зірок і тому сильно впливає на життєвий цикл галактики в цілому. Іноді це призводить до бурхливих сцен: чорна діра може створити два струменевих потоки, які викидають будівельний матеріал для нових зірок з галактики майже зі швидкістю світла. У цьому бурхливому процесі зоряний пил нагрівається настільки сильно, що розчиняється в плазмі та світиться в радіосвітлі.
Міжнародна група дослідників зібрала це світло за допомогою загальноєвропейського телескопа LOFAR, епіцентр якого знаходиться в болотистому голландському «радіотемному» заповіднику, де ваш смартфон не ловитиме сигнал.
Рекордна довжина
Зображення двох плазмових шлейфів особливе, тому що ніколи раніше вчені не бачили такої великої структури, створеної однією галактикою.
Відкриття показує, що сфера впливу деяких галактик сягає далеко від їх безпосереднього середовища. Як далеко? Це важко визначити. Астрономічні знімки робляться з однієї точки зору (Земля), і тому не містять глибини. У результаті вчені можуть виміряти лише частину довжини радіогалактики, що є низькою оцінкою загальної довжини. Але навіть ця нижня межа, що становить понад 16 мільйонів світлових років, є величезною й порівнянна із сотнею Чумацьких Шляхів, розташованих поспіль.
Видно неозброєним радіооком
Оскільки Земля не займає особливого місця у Всесвіті, ймовірність того, що настільки велика галактична структура перебуватиме на нашому власному задньому подвір′ї, була б невеликою. І справді: радіогігант знаходиться на відстані трьох мільярдів світлових років від нас. Попри таку приголомшливу відстань, гігант вимальовується на небі настільки ж великим, як і Місяць, що свідчить про те, що довжина структури повинна бути рекордною. Те, що радіоочі телескопа LOFAR побачили гіганта тільки зараз, пояснюється тим, що його шлейфи відносно тьмяні. Після повторної обробки набору наявних зображень таким чином, щоб виділилися тонкі візерунки, вчені неочікувано змогли помітити гіганта.
Гігант Алкіоней
Дослідники назвали гігантську структуру Алкіонеєм на честь сина Урана, грецького бога неба. Цей міфологічний Алкіоней був гігантом, який боровся проти Геракла та інших олімпійців за панування над космосом.
Примарний танець
Шлейфи Алкіонея, можливо, розкривають інформацію про переважно невловні філаменти космічної павутини.
Космічна павутина — це ще одна назва сучасного й дорослого Всесвіту, який виглядає як мережа ниток і вузлів, які астрономи називають філаментами та кластерами відповідно.
Галактики у філаментах та кластерах добре видимі самі по собі, але виявлення середовища між галактиками було успішним тільки у кластерах — за рідкісним винятком. Чи міг би Алкіоней змінити цю ситуацію?
Оскільки Алкіоней, як і Чумацький Шлях, мешкає у філаменті, його шлейфи зазнають зустрічного вітру під час руху через середовище. Це злегка змінює напрям і форму шлейфів: вони виконують повільний танець з невидимим партнером. Протягом багатьох років вчені припускали, що форми й тиск у шлейфах радіогалактик можуть бути пов’язані з властивостями філаментів, але ніколи раніше вони не знаходили приклад, коли цей зв’язок був би настільки правдоподібним, як з Алкіонеєм. А саме, шлейфи Алкіонея настільки великі й розріджені, що навколишнє середовище може відносно легко формувати їх.
Чорні діри - опори космосу
Космічна павутина зберігає свою форму завдяки тому, що притягувальна сила гравітації компенсується тепловим тиском середовища у філаментах і кластерах.
За останні два десятиліття стало зрозуміло, що сяйнистий зоряний пил, який струменеві потоки викидають з галактик, підтримує тепло в Павутині. Таким чином, центральні чорні діри в галактиках сприяють підтримці великомасштабної структури нашого Всесвіту. Це особливо заслуговує на увагу, оскільки чорні діри дуже малі у порівнянні з філаментами та кластерами. Це ніби щось розміром з бусинку регулює температуру Землі.
Загадкове походження
Що надало Алкіонею його рекордну довжину, поки що залишається загадкою. Вчені спочатку подумали про надзвичайно масивну чорну діру, велику зоряну популяцію (і тому багато зоряного пилу), або надзвичайну потужність струменевих потоків. Як не дивно, Алкіоней не дотягує до середнього рівня у всіх цих аспектах у порівнянні з його меншими сестрами та братами. Тому в найближчі часи команда буде досліджувати, чи може середовище радіогалактик пояснити зростання гігантів.
! Читайте ще цікаві новини про космос на сайті, або слідкуйте за ними на Facebook.