Нові радіоастрономічні спостереження виявили приховані структури навколо туманності Оріона

Спостереження за допомогою телескопів VLA та FAST виявили приховані особливості в туманності Оріона: розширювані оболонки, порожнини та видовжені газові структури. Результати вказують на те, що туманність сформувалася внаслідок численних епізодів зоряного зворотного впливу, а не як єдина розширювана бульбашка.

Про це повідомляють у Віденському університеті, передають OstanniPodii.com.

Туманність Оріона — один з найвідоміших об’єктів на нічному небі, який можна побачити навіть неозброєним оком Її вивчають уже протягом століть і спостерігають за допомогою майже всіх сучасних астрономічних приладів. Проте астрономи нещодавно виявили, що один з її найважливіших компонентів залишався практично прихованим.

Використовуючи найсучасніші та одні з найпотужніших у світі радіотелескопів, міжнародна команда під керівництвом Хуана Дієго Солера з Віденського університету створила найчіткіші карти нейтрального атомного водню в туманності Оріона, які коли-небудь створювалися. Спостереження виявили гігантські розширювані оболонки, раніше непомітні порожнини та загадкові видовжені структури, що оточують найближчу до Землі область утворення масивних зірок.

Водень — найпоширеніший елемент у Всесвіті. У своїй нейтральній атомній формі він випромінює слабкі радіохвилі довжиною 21 сантиметр, що дозволяє астрономам відстежувати інакше невидимий газ між зорями. Щоб виявити це випромінювання з безпрецедентною деталізацією, дослідники об’єднали дані спостережень, отримані за допомогою Дуже великого телескопа ім. Карла Г. Янскі (VLA) в США та Сферичного радіотелескопа з апертурою 500 метрів (FAST) у Китаї.

Складна структура оболонки

Попередні дослідження свідчили, що оболонка, яка оточує Оріон, містить масу, приблизно в тисячу разів більшу за масу Сонця. Нові спостереження за воднем вказують на масу, майже вдесятеро меншу. «Вимірювання маси має фундаментальне значення, — каже Солер, — адже воно дає нам уявлення про ефективність цих новоутворених зірок у формуванні свого оточення за допомогою вітру та випромінювання».

Нові карти також виявляють те, що, як видається, є другою розширювальною порожниною всередині основної оболонки, а також видовжене «випинання» атомного газу, що простягається приблизно на чотири світлові роки назовні від бульбашки. Ці структури дають підстави припустити, що туманність Оріона сформувалася в результаті численних епізодів зоряного зворотного впливу, а не як єдина розширювальна бульбашка.

Складна структура, виявлена цими спостереженнями, ставить під сумнів сучасне розуміння процесу зореутворення, пояснює Даніель Зайфрід, співавтор публікації з Кельнського університету: «Ці дивовижні спостереження слугують орієнтиром для багатьох сучасних астрофізичних моделювань, що досліджують еволюцію газу та зірок у Чумацькому Шляху. Саме такі зображення ставлять під сумнів теоретичні моделі та чисельні симуляції, які ми використовуємо для розуміння того, як масивні зорі впливають на своє безпосереднє оточення».

«Це дослідження є захопливою демонстрацією можливостей радіотелескопів останнього покоління у розкритті нових фрагментів пазла зореутворення», — зазначає співавторка Клер Мюррей з Інституту науки космічного телескопа (STScI) у Балтіморі, США.

«Оріон — це лише початок. Наші нещодавно розроблені методи показують, як майбутні інтерферометри розкриватимуть приховані структури та динаміку міжзоряного середовища — навіть у регіонах, які, як вважали астрономи, вони вже добре розуміють», — пояснює перший автор Солер з Віденського університету.

Результати дослідження були опубліковані в журналі «Astronomy & Astrophysics».

• туманність Оріона