нейтронна зірка - ст 3

Наш Всесвіт сяє яскравим світлом в електромагнітному спектрі. Хоча більшість цього світла надходить від зір, таких як наше Сонце, проте у таких галактиках, як наша, ми часто спостерігаємо короткі та яскраві спалахи, які затьмарюють цілі галактики.

Модель вибухів наднових, вперше запропонована у 1980-х роках, отримала потужну підтримку завдяки спостереженням за багатими на титан шлейфами, що виходять із залишків такого вибуху.

Нове моделювання нейтронних зір показує, що їхні найвищі гори можуть мати висоту лише у частку міліметра через величезну гравітацію на цих надщільних об′єктах.

Давним-давно, у двох галактиках, розташованих приблизно за 900 мільйонів світлових років від нас, дві чорні діри поглинули своїх супутників-нейтронних зірок, викликавши гравітаційні хвилі, які остаточно досягли Землі у січні 2020 року.

Астрофізики встановила цікаві обмеження на властивості нейтронних зірок, які можуть допомогти виявити досі невловимі безперервні гравітаційні хвилі.

На основі вимірювань оболонки з нейтронів навколо ядра свинцю, розраховано нове значення радіусу для середньої нейтронної зірки, яке трохи більше за попереднє визначення.

Американські астрофізики використали багатоканальні спостереження за нейтронними зірками для перевірки загальної теорії відносності Ейнштейна — і 106-річна теорія пройшла її з блиском.

Група міжнародних вчених запропонувала простий і новий метод, щоб звести точність вимірювань постійної Хаббла до 2% за допомогою одного спостереження за парою нейтронних зірок, що зливаються.

Злиття між чорними дірами та нейтронними зірками у щільних зоряних скупченнях зовсім не схожі на ті, що відбуваються в ізольованих регіонах, де зірок мало. Пов′язані з ними особливості могли б мати вирішальне значення для вивчення гравітаційних хвиль та їх джерел.

Астрономи виявили нейтронну зірку, наймасивнішу з відомих на сьогодні.