Причиною вимирання мамонтів були не люди, а зміна клімату — дослідження

Протягом п’яти мільйонів років шерстисті мамонти бродили землею, поки не зникли назавжди майже 4000 років тому — і вчені нарешті довели, чому.

Про це повідомляють OstanniPodii.com з посиланням на пресреліз Коледжу Сент-Джонс Кембридзького університету.

Волохаті кузени сьогоднішніх слонів жили поряд з ранніми людьми й були постійним елементом їхнього раціону — їх скелети використовувались для побудови укриттів, з їх гігантських бивнів вирізали гарпуни, на стінах печер збереглися малюнки з їх зображенням, а 30 000 років тому з кістки мамонта був зроблений найдавніший відомий музичний інструмент — флейта.

Тепер отримано відповідь на дуже обговорюване питання про те, чому вимерли мамонти — генетики проаналізували ДНК їх стародавнього оточення і довели, що це відбулося тому, що, коли айсберги розтанули, стало надто волого для виживання гігантських тварин, оскільки їхнє джерело їжі — рослинність — було практично знищено.

Десятирічний дослідницький проєкт, опублікований сьогодні у журналі Nature, очолив професор Еске Віллерслев, співробітник Коледжу Сент-Джонс Кембридзького університету та директор Центру геогенетики Фонду Лундбек Копенгагенського університету.

Команда використовувала секвенування ДНК для аналізу залишків рослин і тварин з оточення — включаючи сечу, кал та клітини шкіри — взяті зі зразків ґрунту, ретельно зібраних протягом 20 років з місць в Арктиці, де були знайдені останки мамонтів. Передова нова технологія означає, що вченим більше не доведеться покладатися на зразки ДНК з кісток або зубів, щоб зібрати достатньо генетичного матеріалу для відтворення профілю старовинної ДНК. Ця ж методика була використана під час пандемії для перевірки стічних вод людських популяцій для виявлення, відстеження та аналізу COVID-19.

Професор Віллерслев сказав: “Вчені протягом 100 років сперечалися про те, чому вимерли мамонти. Люди були винні в тому, що тварини виживали мільйони років без вбивання їх кліматичними змінами раніше, але коли вони жили поруч з людьми, вони проіснували недовго, і нас звинувачували в тому, що ми полювали та вбивали”.

“Нам нарешті вдалося довести, що проблема полягала не лише у зміні клімату, але і в його швидкості, що стало останнім цвяхом у труні — вони не змогли адаптуватися досить швидко, коли ландшафт різко змінився і їм не стало вистачати їжі”.

“У міру потепління клімату дерева та водно-болотні рослини зайняли місце пасовищ, де мешкали мамонти. І ми повинні пам′ятати, що навколо було багато тварин, на яких було легше полювати, ніж на гігантського шерстистого мамонта — вони могли виростати до висоти двоповерхового автобуса!”

Новини за подібною темою:

		На території Європи колись жили свої гігантські панди. І не дуже любили бамбук
		Всередині скам’янілого яйця динозавра виявили відмінно збережений ембріон
		Перший відомий гігант Землі був розміром з кашалота

Шерстистий мамонт та його предки жили на Землі протягом п’яти мільйонів років, і величезні звірі еволюціонували та пережили кілька льодовикових періодів. У ті часи стада мамонтів, оленів та шерстистих носорогів процвітали в холодних та сніжних умовах.

Попри холод, було багато рослинності для підтримування життя різних видів тварин — трава, квіти, рослини та невеликі чагарники — все це їли мамонти-вегатеріанці, які, ймовірно, своїми бивнями розгрібали сніг убік і, скоріш за все, використали хобот для виривання жорсткої трави. Вони були настільки великими, оскільки їм потрібні були величезні шлунки для перетравлювання трави.

За своє життя мамонти могли подолати відстань, еквівалентну двом навколосвітнім подорожам, а викопні рештки свідчать, що вони жили на всіх континентах, крім Австралії та Південної Америки. Відомо, що популяція пережила кінець останнього льодовикового періоду в невеликих осередках біля узбережжя Сибіру та Аляски — на островах Врангеля та острові Святого Павла — але дослідження показали, що вони насправді жили довше в інших місцях, а також породи мамонтів на обох островах були тісно пов′язані між собою, попри те, що вони географічно розділені. В рамках проєкту команда також вперше секвенувала ДНК 1500 арктичних рослин, щоб мати змогу зробити ці глобально значущі висновки.

Доктор Ючен Ван, перший автор роботи та науковий співробітник Департаменту зоології Кембридзького університету, сказав: “Останній льодовиковий період — так званий плейстоцен — закінчився 12 000 років тому, коли льодовики почали танути, а ареал проживання стад мамонтів скоротився. Вважалося, що тоді мамонти почали вимирати, але ми також виявили, що вони насправді вижили після льодовикового періоду в різних регіонах Арктики та до голоцену — часу, в якому ми зараз живемо — набагато довше, ніж уявляли вчені”.

“Ми вдивилися у складні деталі ДНК оточення та склали карту поширення популяції цих ссавців, показавши, як вона стає все меншою та меншою, а їх генетична різноманітність теж стає все меншою та меншою, що ще більше ускладнювало їх виживання”.

"Коли клімат став вологішим і лід почав танути, це призвело до утворення озер, річок та боліт. Екосистема змінилася, біомаса рослинності зменшилася, і вона не змогла б утримати стада мамонтів. Ми показали, що зміна клімату, зокрема обсяг опадів, безпосередньо визначає зміну рослинності — люди не мали на них ніякого впливу на основі наших моделей”.

Люди жили поряд з шерстистими мамонтами щонайменше 2000 років — вони навіть були поруч, коли будувалися піраміди. Їх зникнення — це остання велика історія природного вимирання. Наше захоплення величезними звірами продовжується і сьогодні: шерстистий мамонт “Менні” став головним героєм  п’яти анімаційних фільмів “Льодовиковий період”, вчені сподіваються воскресити їх із мертвих.

Професор Віллерслев сказав: “Це суровий урок історії, що показує, наскільки непередбачуваною є зміна клімату — коли щось втрачається, назад немає шляху. Опади стали причиною вимирання шерстистих мамонтів через зміни у рослинності. Зміна сталася настільки швидко, що вони не могли адаптуватися і розвиватися для виживання”.

“Це свідчить про те, що нічого не гарантовано, коли мова йде про вплив різких змін погоди. Перші люди мали б бачити, як світ змінюється до невпізнання — це може легко повторитися, і ми не можемо прийняти як належне те, що ми будемо поруч, щоб стати свідком цього. Єдине, що ми можемо передбачити з певною впевненістю, це те, що зміни будуть масштабними”.

• палеонтологія
• клімат