астрохімія - ст 4

Червоні надгіганти -- клас зірок, які закінчують своє життя вибухами наднових. Їх життєві цикли не повністю зрозумілі, частково через труднощі у вимірі їх температури. Вперше астрономи розробили точний метод визначення поверхневих температур червоних надгігантів.

До епохи місії Аполлон Місяць вважався сухим як пустеля через екстремальні температури та суворість космічного середовища. З тих пір багато досліджень виявили місячну воду: лід у затінених полярних кратерах, воду, пов’язану з вулканічними породами, і несподівані відкладення іржавого заліза в місячному ґрунті. Незважаючи на ці знахідки, досі немає достовірного підтвердження масштабу або походження місячної поверхневої води.

На композитному зображенні туманності Оріона, отриманому від космічних телескопів Хаббла та Спітцера, газові завитки водню, сірки та вуглеводнів вигойдують колекцію зірок-немовлят.

Дослідники вперше змогли за допомогою магнетизму визначити, коли вуглецеві хондритові астероїди -- астероїди, багаті на воду та амінокислоти -- вперше потрапили у внутрішню Сонячну систему.