Теорія Ейнштейна пройшла суворі 16-річні випробування
Міжнародна команда вчених за допомогою системи телескопів по всьому світу провела найскладніші випробування загальної теорії відносності Ейнштейна.
Про це розповідається у пресрелізі австралійського Державного об’єднання наукових і прикладних досліджень (CSIRO).
Команда, очолювана професором Майклом Крамером з Інституту радіоастрономії Макса Планка в Бонні, Німеччина, показала, що теорія Ейнштейна, опублікована в 1915 році, досі справедлива.
Доктор Дік Манчестер, співробітник CSIRO та член дослідницької групи, пояснив, як отриманий результат дає нам більш точне розуміння нашого Всесвіту.
« Теорія загальної відносності описує, як гравітація працює у великих масштабах у Всесвіті, але вона руйнується на атомних масштабах, де панує квантова механіка», — сказав доктор Манчестер.
«Нам потрібно було знайти способи перевірити теорію Ейнштейна на проміжному рівні, щоб дізнатися, чи вона все ще вірна. На щастя, саме потрібну космічну лабораторію, відому як “подвійний пульсар”, було знайдено за допомогою телескопа Паркса у 2003 році».
«Наші спостереження за подвійним пульсаром за останні 16 років виявилися дивовижно узгодженими із загальною теорією відносності Ейнштейна, якщо бути точним, на 99,99 відсотка», — сказав він.
Система подвійного пульсара складається з двох пульсарів — швидко обертових компактних зірок, які випромінюють радіохвилі, наче космічний маяк, і створюють дуже сильні гравітаційні поля.
Одна зоря обертається 45 разів на секунду, а друга – лише 2,8 раза на секунду. Зорі проходять орбіту кожні 2,5 години.
Відповідно до загальної теорії відносності, екстремальні прискорення в системі подвійних пульсарів напружують тканину простору-часу й посилають брижі, які сповільняють систему. Передбачається, що два пульсари зіткнуться через 85 мільйонів років.
З таким тривалим періодом втрати енергії її вплив важко виявити. На щастя, схожі на годинникові “цокання”, що виходять з обертових пульсарів, є ідеальним інструментом для відстеження крихітних збурень.
Доцент Адам Деллер з Університету Суінберна та Центру передового досвіду ARC з гравітаційних хвиль (OzGrav), інший член дослідницької групи, пояснив, що цим цоканням “годинника” пульсара знадобилося близько 2400 років, щоб досягти Землі.
«Ми змоделювали точний час прибуття понад 20 мільярдів цих годинникових цокань упродовж 16 років», — сказав доктор Деллер.
«Цього все одно було недостатньо, щоб сказати нам, наскільки далеко знаходяться зорі, і нам потрібно було це знати, щоб перевірити загальну теорію відносності».
Додавши дані з Антенного масиву дуже великої бази – мережі телескопів, розкиданих по всій земній кулі – дослідницька група змогла щороку помічати крихітні коливання в положеннях зірок, що показало їх відстань від Землі.
«Ми повернемося у майбутньому, використовуючи нові радіотелескопи та новий аналіз даних, сподіваючись помітити слабке місце у загальній теорії відносності, що приведе нас до ще досконалішої теорії гравітації», — сказав доктор Деллер.
Дослідження було опубліковано 13 грудня в журналі “Physical Review X”.
! Читайте ще цікаві новини про космос на сайті, або слідкуйте за ними на Facebook.