Опубліковано перші наукові результати щодо незвичайного далекого астероїда Ультима Туле

Команда місії «Нові горизонти» опублікувала перший нарис про «2014 MU69» - найдальшому з будь-коли досліджуваних планетарних будівельних блоків, який знаходиться в Поясі Койпера.

Аналізуючи перші набори даних, зібрані під час новорічного прольоту космічним апаратом повз MU69, прозваним Ultima Thule, команда місії швидко виявила, що об’єкт набагато складніший, ніж очікувалося. Більше ніж через чотири місяці, перші рецензовані наукові результати та інтерпретації були опубліковані в журналі «Science», повідомляють в НАСА.

На додаток до дослідження найдальшого в історії об'єкту – за 6,4 мільярдів кілометрів від Землі – проліт повз Ультима Туле був також першим дослідженням, здійсненим будь-якою космічною місією, добре збереженої планетезималі – стародавньої реліквії з епохи формування планет.

Вихідні дані, наведені в «Science», багато розкривають про розвиток, геологію та склад об'єкта.

Це контактний бінар, частини якого чітко відрізняються за формою. Довжиною близько 36 кілометрів, Ultima Thule складається з більшої, незвичайно плоскої частини (прозвана "Ultima"), яка з'єднана з меншою, дещо круглішою частиною ("Thule"), в місці, прозваним "шия". Як частки набули свою незвичайну форму – неочікувана загадка, яка, ймовірно, пов'язана з тим, як вони утворилися мільярди років тому.

Вірогідно, частки колись оберталися одна навколо іншої, подібно багатьом так-званим бінарним світам в Поясі Койпера, доки певні процеси не об’єднали їх разом, як показали вчені, «ніжним» злиттям. Щоб це сталося, більша частина орбітального імпульсу бінару повинна була розсіятися для об'єктів, що об’єднуються, але вчені поки не знають, чи це було пов'язано з аеродинамічними силами від газу в стародавній сонячній туманності, чи Ultima та Thule відкинули інші частки, які сформувалися з ними, для розсіювання енергії і скорочування своєї орбіти. Вирівнювання осей Ultima та Thule свідчить про те, що перед злиттям дві частки повинні були бути приливно заблокованими, що означає, що ті ж самі сторони завжди були повернуті одна до одної, коли вони оберталися навколо однієї точки.

«Ми заглядаємо у добре збережені залишки стародавнього минулого», - відмітив головний дослідник New Horizons Алан Стерн з Південно-західного науково-дослідного інституту, Боулдер, штат Колорадо. «Немає сумніву, що відкриття, зроблені у відношенні Ultima Thule, сприятимуть просуванню теорій формування сонячної системи», - додав він.

Як говориться в статті в Science, команда місії New Horizons також досліджує низку поверхневих особливостей на далекому об’єкті, такі як яскраві плями і ділянки, пагорби і западини, кратери і ями. Найбільшим заглибленням є особливість, шириною 5 кілометрів, яку команда назвала кратером Меріленд, утвореним, скоріш всього, внаслідок удару. Деякі більш дрібні ями на цьому об'єкті в Поясі Койпера, можливо, були створені в результаті падіння матеріалу у підземні простори, або через екзотичні льоди, які переходять від твердого до газоподібного стану (називається сублімація) і залишають ями на своєму місці.

За кольором і композицією Ультима Туле нагадує багато інших об'єктів, знайдених в його зоні Поясу Койпера. Він дуже червоний – червоніший навіть набагато більшого Плутона, шириною 2400 км, якого «Нові горизонти» досліджував на внутрішньому краю Поясу Койпера в 2015 році – і фактично є найбільш червоним об'єктом ззовні Сонячної системи, який коли-небудь відвідували космічні апарати; вважається, що його червонуватий відтінок викликаний модифікацією органічних матеріалів на поверхні. Вчені місії New Horizons знайшли докази наявності метанолу, водяного льоду та органічних молекул на поверхні Ultima Thule - суміші, яка дуже відрізняється від більшості льодових об'єктів, досліджених раніше космічними апаратами.

Передача даних, отриманих при прольоті повз Ультима Туле, продовжується і триватиме до кінця літа 2020 року. Тим часом, апарат «Нові горизонти» продовжує проводити нові спостереження за додатковими об'єктами Поясу Койпера, повз які він проходить на відстані. Вони знаходяться занадто далеко, щоб зробити такі відкриття, як з MU69, але команда місії може виміряти такі аспекти, як яскравість об'єкта. New Horizons також продовжує картографувати випромінювання заряджених частинок і пилове середовище в Поясі Койпера.

Космічний апарат New Horizons зараз знаходиться за 6,6 мільярда кілометрів від Землі, працює нормально і пересувається вглиб Поясу Койпера на швидкості майже 5300 кілометрів на годину.

Нагадаємо, місія «Нові горизонти» стартувала в 2006 році з головною метою – дослідження Плутона, якого апарат досяг в 2015 році, і другорядною метою – досягти одного або кількох об’єктів Поясу Койпера. Космічний апарат пролетів повз астероїд «2014 MU69» 1 січня 2019 року.

Ultima Thule (з латинської «Крайня Туле») – неофіційна назва астероїда 2014 MU69 – означає, буквально, «край світу», «крайня межа».

Фотографія: NASA / Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory / Southwest Research Institute / Roman Tkachenko.

OstanniPodii.com