Набули чинності зміни до законодавства щодо насильства в сім’ї

11 січня 2019 року вступили в дію зміни до Кримінального та Кримінально-процесуальних кодексів України щодо домашнього насильства: фізичного, психологічного, економічного та сексуального (секс без згоди).

А саме, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», розповіли в ГУ Нацполіції в Львівській області.

Законом внесено доповнення до Кримінального кодексу України такими статтями: 91-1 (Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство); 126-1 (Домашнє насильство); 153 (Сексуальне насильство) та 390-1 (Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або не проходження програми для кривдників).

Стаття 126-1 «Домашнє насильство»

Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, – карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 2 років.

Обов’язковою ознакою домашнього насильства, як злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України, є  наслідки, що виражаються у: фізичних або психологічних стражданнях; розладах здоров’я; втраті працездатності; емоційній залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Звертаємо увагу, що Закон вказує лише на три форми домашнього насильства: фізичне, психологічне та економічне. Що ж стосується четвертої форми домашнього насильства, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» – сексуального, то вона за наявності підстав кваліфікується за іншими статтями КК України, зокрема як злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. 

Стаття 153 «Сексуальне насильство»

1. Вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство) – карається позбавленням волі на строк до 5 років.

2. Сексуальне насильство, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152, 154, 155 цього Кодексу, або вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного або громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, – карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

3. Сексуальне насильство, вчинене групою осіб, або сексуальне насильство щодо неповнолітньої особи – карається позбавленням волі на строк від 5 до 7 років.

4. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди – караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від 10 до 15 років.

Оскільки йдеться виключно про домашнє насильство, то постраждалим від цього кримінального правопорушення згідно ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» може бути: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Стаття 91-1 «Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство»

1. В інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:

•   заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

•   обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

•   заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

•   заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

•   направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

2. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку.

3. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

4. Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем – командир військової частини.

Водночас статтею 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) передбачені ті самі обмежувальні заходи, що і статтею 91-1 КК України, крім направлення для проходження пробаційної програми.

В обох випадках ці заходи мають запобіжне значення і відрізняються переважно порядком їх призначення.

Важливо звернути увагу на те, що згідно зі статтями 91-1 КК України та 194 КПК України суд не зобов’язаний, а може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні  кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, обмежувальні заходи.

У разі невиконання кривдником обмежувальних заходів Законом передбачено відповідальність за статтею 390-1 «Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників»:

Умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 вказаного кодексу, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, – караються арештом на строк до 6 місяців або обмеженням волі на строк до 2 років.