Шеремет Павло Григорович
Павло Шеремет – відомий журналіст, загинув внаслідок вибуху в Києві, де проживав останні 5 років.
Павло Григорович Шеремет народився 26 листопада 1971 року в Мінську, загинув 20 липня 2016 року в Києві.
Після середньої школи вступив на історичний факультет Білоруського державного університету, але закінчив лише три курси. Потім вступив в Білоруський економічний університет, де його дипломною роботою була тема про офшорний бізнес.
Працював у банківській справі.
З 1992 року став працювати на телебаченні – ведучим аналітичної програми «Проспект» Білоруського ТБ. В 1996 році був призначений завідувачем білоруського бюро ОРТ (російський телеканал, зараз називається «Перший канал») і власним кореспондентом ОРТ по Білорусі.
У 1998 році Шеремет став спеціальним кореспондентом програм «Новости» і «Время» дирекції інформаційних програм ОРТ, а в 1999 році зайняв пост шеф-редактора російської та зарубіжної кореспондентської мережі дирекції інформаційних програм ОРТ. Був ведучим щотижневої програми «Время» цього телеканалу.
У 2000 році Павло Шеремет став працювати на російському «Першому каналі» (вже колишній ОРТ) як автор документальних фільмів. Остаточно покинув телеканал у 2008 році.
У 2011 недовго був ведучим на РЕН ТВ, з 2013 по 2014 працював ведучим програми на Громадському телебаченні Росії.
Загинув 20 липня 2016 року у Києві, де проживав останні 5 років, внаслідок вибуху автомобіля.
Був одружений, жінка – Наталія, двоє дітей – син Микола й дочка Єлізавета.
---
Зарекомендував себе як противник влади президента Олександра Лукашенка. В 1997 році був заарештований силовиками Білорусі за звинуваченням в незаконному перетині державного кордону, в отриманні грошей від закордонних спецслужб і в незаконній журналістській діяльності. Його засудили до 2 років умовно, у в’язниці він провів три місяці.
В 2010 його позбавили білоруського громадянства.
Є автором документальних фільмів про переслідування, зникнення і вбивства людей в Білорусі («Дике полювання»), про Другу чеченську війну, яку розв’язав Путін («Чеченський щоденник»), також «Осетрова війна», «1991 – останній рік імперії», «Остання висота генерала Лебедя», «Єгор Гайдар. Окаянні дні».
Також є автором кількох книг: «Пітерські таємниці Володимира Яковлева» (про нових російських політиків з Санкт Петербургу), «СаакашвіліГрузія. Мрії, що загинули» (про російсько-грузинську війну 2008 року), співавтором книги про правління Лукашенка «Випадковий президент».
---
У 1998 році отримав премію Міжнародного комітету захисту журналістів за внесок в розвиток свободи слова, був номінантом премії ТЕФІ як «кращий репортер» 1999 року і фіналістом ТЕФІ в 2001 році в номінації «журналістське розслідування» за фільм «Дике полювання», в 2003 році - в номінації «публіцистична програма» за документальний фільм «Раб і його жінки». У 2002 році став лауреатом премії ОБСЄ за демократію і за захист прав людини в галузі журналістики.